Завжди був прихильником радикальних змін. Не насильства чи чогось подібного, а конкретних безповоротних кроків, які б реформували державу і суспільний устрій раз і назавжди...
Але зараз, спостерігаючи, як українці розділились на два табори - "свідомих" і "несвідомих", не розуміючи вже навіть, хто є хто насправді, поки що немає у цьому сенсу.
Немає сенсу в мітингах, повстаннях, протестах і революціях, якщо владу формують виключно вибори. Зараз в Україні станеться хоч десять революцій, все-одно на виборах люди оберуть протилежне...
Немає сенсу активній меншості, хоч і найактивнішій, віддавати душу, із себе вон лізти навіть за найгуманніші й найпрогресивніші ідеали, якщо більшість потім прийде на вибори і переверне в черговий раз все навпаки.
Не можна випередити свій власний розвиток у контексті суспільної єдності чи народної спільноти, чи нації. Поки не відбудеться зміна свідомості більшості, жоден радикалізм меншості країну не змінить.
29 років держава стоїть на місці у всіх вимірах. Ще стільки ж - і півстоліття втрачено. Так, це не вагомо у розмірі тисячолітньої історії, але в межах одного покоління - це половина життя.
Народжені у рабстві свободи не цінують, бо не знають і не розуміють що це. Скільки їх не відпускай, вони повернуться до рабовласника.
Давайте спокійно жити. Без зайвої метушні і без кіпішу. Без безглуздої боротьби, випускаючи сили на вітер. Треба просто зачекати. Поки покоління, виховане в Україні, стане більшістю відносно покоління радянського.
І не треба переписувати Конституцію, змінювати закони, впроваджувати непотрібні "нововведення". Коли буде інша свідомість, буде все по-іншому. При тих самих правилах.
Розвиток держави ніколи не випередить розвиток нації. Лише нова нація спроможна створити нову державу.
Все починається з нової свідомості...
