Недоречно нав'язуватися людям, які не підпускають вас близько до себе або роблять це дуже повільно.. Люди, які підходять один одному, з перших днів відчувають це, і швидко розуміються, так же швидко, як і відчувають фальш і несприйняття, коли все навпаки.. Тому, коли вас духовно і емоційно ігнорують або тримають на відстані зараз, скоріше за все так буде і надалі.. Бо, коли у вас є щире бажання розкритися перед людиною, і зробити її близькою собі, а вона в цьому поспішати не хоче, значить немає тої природньої гармонії, яка формує щирі і міцні людські стосунки..
Тому, коли ви кажете -"Побігли!", а вам відповідають - "Не поспішай", значить у вас різні життєві швидкості або вам просто не по дорозі.. В такому разі біжіть не озираючись. Так ви ніколи не втратите самого себе і свій шлях.. Так ви потрапите до тих, хто дійсно уготований для вас.
Не звертайте ні на кого уваги і припиніть розчаровуватися в людях. Все-одно всі живуть за своїми мірками, і такими й залишаться. Якщо вас не розуміють - не намагайтесь доводити протилежне - вони все-одно не розумітимуть. Якщо вас не люблять - не намагайтесь нав'язувати любов - вони все-одно не любитимуть.. Кожен все-одно думає лише про себе і про свої інтереси. І у вас бачать лиш те, що ви можете дати їм, і нікого не хвилює, що хочете ви, і чого потребуєте саме ви.. У цьому світі духовні цінності ніколи не переважать над матеріально-побутовими, бо цьому світу близиться кінець.. А коли виникає відчуття, що ви не знаєте, як жити далі, згадайте, чи не хотіли ви колись оселитись в будиночку на озері, завести собі найкращого друга собаку, і написати книгу роздумів про світ, життя і людей... Якщо так, то якраз саме час це здійснити..
Я завжди ставлюся спокійно до людей, які мене не люблять. Це погана ознака, коли ти починаєш подобатися всім, бо тільки клоуни на арені можуть радувати всіх підряд. Головне для мене - вдячність друзям, побратимам і однодумцям, які вселяють надію, що у нашої країни все буде гаразд.
Жінки, по суті людській, менш схильні до дурості, ніж чоловіки, бо для них немає зайвого, лиш головне - життя, діти, свобода.. Вони не шукають вічного життя, не встряють у боротьбу - вони продовжуються в дітях і їм цього достатньо.. Жінки не завойовники - світ і так належить їм, бо вони здатні створити нове життя.
Цікаво, що ніколи не хочеться іти старими дорогами. Нові шляхи завжди манять, приваблюють непізнаністю, відчуттям нової звершеності, нового здобутку і піднесення. Озираючись на пройдене, радієш приємним спогадам, та нові шляхи і враження збуджують набагато більше енергії.
Іти не озираючись. Напевне, у цих словах і було закладене ніколи не повертатись до минулого. Крокуючи, зростаючи, взагалі на нього не зважати, а діяти по-новому, щораз все більш по-новітньому.
Нові дороги і нові методи потребують і тебе більш нового - з новими силами, новими мріями і новітнім мисленням.. Іти не озираючись. Іти змінюючись. Свято крокуючи по життю з вірою, правдою і добрими намірами. Рости, діяти, вдосконалюватись, підноситись у своїх здобутках і успіхах.
Не дивно, що хочеться іти новими дорогами. Нові шляхи дуже манять і новим приваблюють..
Миссия нашего сознания заключается в том, чтобы нам самим определять, какие наши мысли попадают в наше подсознание, и, в итоге, становятся источником нашей реальной действительности.
В подсознание попадают такие мысли, которые мы повторяем раз за разом, окрашиваем эмоциональными ощущениями, на каких концентрируемся, какие воспринимаем с верой и твердым убеждением. Это - мысли о том, в чем мы не сомневаемся, независимо от того, ложно наше понимание или правдиво. Как мы видим жизнь сейчас, то мы и закладываем в подсознание, которое принимает это как проект нашей будущей жизни и создает ее для нас по нему.
Поэтому, контролировать свои мысли – означает создавать такой проект жизни и закладывать в него те идеи и блага, которые мы хотим иметь, а не в которых пребываем сейчас.
Главная функция сознания – это защита подсознания от ложных указаний и установок.
Каждому из нас дана свобода выбора, и мы вправе выбирать мысли, которые будем обдумывать больше всего, и то отношение, какое мы хотим иметь. Каким бы далеким не был тот мир, в котором вы живете теперь, от того, в котором вы хотите жить, вы уже сейчас должны поселиться, в своем воображении, именно в тот желаемый для вас мир.
Контролировать свои мысли – не допускать размышлений о зле, ненависти, безразличии, жестокости и неблагодарности. Такие мысли ведут к разрушению разума, бедственной жизни и боли.Побороться с таким явлением можно путем установки сознательной защиты нашего мозга от негативных мыслей, высказываний и восприятия.
Каждая мысль, которая начинает вас убеждать в чем-то плохом, чего бы это не касалось, - должна быть немедленно изгнана из сознания. Как только такая мысль посещает вас, вы должны спокойно осознать ее, принять, что она разрушительна для вас, вашей жизни, и радостно сопроводить ее вон, удовлетворяясь тому, что очередной демон не проник в ваше сознание.
Вы должны побеждать и заменять свои сомнения, неверия и страх позитивным мышлением и позитивными установками. На каждое негативное убеждение есть противоположное ему – страх побеждается уверенностью, ненависть – любовью, ложь - правдой, зло – добром.
Каждый из нас может ощущать ряд негативных ощущений и убеждений, таких как, неудовлетворенность своей жизнью, нехватка любви, денег или неудачи в семейной и карьерной жизни. Так бывает потому, что мы больше видим в своей жизни неудовлетворенность, нехватку и неудачи, вместо счастья, достатка и благополучия.
Не нужно думать и переживать о том, как плохо все есть сейчас, а важно думать о том, как хорошо все будет теперь! Никогда не изменит жизнь тот, кто будет просто смотреть на жизнь, как она плоха и ждать непонятных перемен, вместо того, чтобы изменить в своем мышлении установку на позитивное отношение к жизни и к тому, что она ему дает.
Размышляя о счастливой и успешной жизни, все должны понимать, что право ее иметь есть у каждого. Наше главное жизненное призвание – прожить счастливую, успешную и качественную жизнь. Есть единственная сила, способная помешать этому – это наше негативное мышление. Но ничто не может помешать нам отказаться от него. Все, что мы видим, все, что слышим, все, что и как мы понимаем, и как воспринимаем, как относимся к этому, и что чувствуем, это – лишь состояние нашего сознания.Каждый из нас вправе сам выбирать себе то состояние сознания, тот образ мышления, какой пожелает.
Контроль над своей жизнью – это контроль над своим мышлением.Контроль над качеством своей жизни – это контроль над качеством своего мышления. Контроль над событиями в своей жизни – это контроль над мыслями в своем сознании.
Контроль над тем, что мы получаем – это контроль над тем, что мы ожидаем. Наша счастливая жизнь начинается там, где смелость и уверенность побеждает страх, где любовь заменяет ненависть, когда вера побеждает сомнения. Именно в этот момент вы делаете главный шаг, переходя со своей старой бедственной в свою новую счастливую жизнь.
Помните главное – только ВЫ имеете власть над своим мышлением! Следовательно, только вам самим решать, как вам жить, что иметь, и что получать. Возможно даже невозможное. А вам придется лишь выбирать, что из невозможного вы хотите иметь.
Жизнь каждого – это особый шедевр. И каждый из нас есть его творец. Начните с контроля над своим мышлением - и Ваша жизнь измениться уже в ближайшем будущем.
Завершуючи роботу над своїми, більш ніж двадцятирічними роздумами про одвічні істини, які виллються хай і в невелику, але, на мою думку, цікаву книгу, хочу поділитись деякими головними тезами з розділу "Про кінець світу". Адже "час близький" і тому шанс не встигнути дійсно великий. Хочеться, щоб людство, нарешті, припинило жити легендами і поглянуло більш реально на те, що відбувається насправді у світі, і наскільки далекі наші сьогоднішні побутові цінності і клопоти від того, що має дійсно важливе значення, адже грядуть події, які безпосередньо торкнуться кожного..
Сьогодні достеменно відомо - якщо свідомість продукує позитивне мислення, створюючи ті ж самі коливання розумової енергії, що і коливання Вічного розуму, така свідомість зливається з Вищим розумом і стає його навічно невід'ємною частиною. Таке поєднання здійснюється через наш свідомий вибір - визнання того, що Вища сила існує, і щоб стати її частиною потрібно стати, як Вона.
Тобто дотримуватись і утверджувати в собі ідеали добра і любові, свідомо і відчайдушно відкидати від себе будь-які злі помисли і наміри, знаючи, що вони неправильні і ведуть до вічної смерті. Якщо свідомість випромінює собою зле мислення, ненависне, жорстоке і зневажливе, Вищий розум відштовхує такі коливання, як протиприродні, і вони притягуються до інших таких же негативних зарядів.
Зараз на Землі відбувається такий етап розвитку Всесвіту, коли поруч існують і позитивна (божественна), і негативна (зла) енергія розуму. Її випромінює свідомість кожного з нас. Але рух негативної енергії мислення, яка породжує зло у матеріальному світі і вчинках людей, втратить своє існування, вона буде позбавлена життєвої сили. Прийде час, коли свідомість людини, яка на той момент буде налаштована на негативний діапазон такого коливання, буде "вимкнена" від життєпостачання.
В наш розум і тіло постійно йде потік життєво необхідної енергії. Вона підтримує наше життя. Коли цей потік припиняється, настає смерть. Зупиняється серце, вимикається мозок, тіло згниває і "повертається в прах".
Якщо протягом життя людина свідомо утверджувала позитивне, добре мислення, в момент смерті перебувала в такому ж дусі і стан її свідомості відповідав божественним цінностям, то розум такої людини таким же і "консервується" до моменту воскресіння - нового пробудження.
Розум померлої людини, як архівована програма, залишається у пам'яті Бога завжди, і варто тільки вдихнути в нього життєву енергію, він буде жити далі, продукуватиме нові думки, процес життя і мислення продовжуватиметься. Розум кожної померлої людини знову оживе, бо Вищий розум знову їх "запустить у дію".
Ми знаємо з Біблії, що в один момент, скоріше всього - незабаром, всі добрі люди перейдуть у вічність, а злі назавжди загинуть. Принаймні, саме в цьому полягає суть так званого "кінця світу". Померлі раніше будуть відроджені і отримають ще один шанс, тому що їх свідомість втратила життєпостачання ще до моменту апокаліпсису. Вони зараз, як говорив Христос, "сплять". Щодо нас, живих, то ми повинні бути готові до цього повсякчас, уже зараз. Бо ніхто не знає, коли це станеться, і буде ця подія несподіваною.
На Землю виплеснеться потужна "позитивна" енергія, яка покриє собою всю ноосферу, а "негативна", протилежна їй, відразу втратить свою життєву силу і припинить своє існування. Тому люди, чия підсвідомість буде заповнена негативним мисленням, помруть разом з усією негативною енергією у світі.
Свідомий розум людей, чия підсвідомість на той момент буде заповнена позитивними думками, добром і любов'ю, залишиться жити і стане невід'ємною частиною іншої такої ж енергії навколо. Відбудеться злиття людського розуму з розумом Бога і це стане єдиною Силою. Ось в такий спосіб ті, "хто врятуються", здобудуть вічне життя..
На сьогодні лишається ще зрозуміти, як саме це відбуватиметься. Що буде з людськими тілами? Чи може таке бути, що добрі люди продовжуватимуть жити, а злі, позбавлені життя і розуму, просто попадають мертвими. Чи можливо фізичні тіла вже будуть взагалі непотрібні на подальшому етапі розвитку Всесвіту. Можливо свідомий розум навіть тих, хто, отримає вічне життя, теж вийде з свого тіла і надалі житиме у тій формі, у якій зараз живе Бог, тобто в духовній. В такому разі наше сьогоднішнє життя у фізичному тілі є лише перехідним етапом до вищого стану розвитку. Слід звернути увагу також на те, як оживуть померлі раніше. Коли їх розум буде пробуджений, навряд чи кожному з них буде в той момент створене фізичне тіло. Напевно, що оживе лише свідомий розум. Але в будь-якому разі, і ті, хто переживуть апокаліпсис, і ті, хто буде воскреслий, повинні будуть існувати в одній формі.
Такою є основна думка, щодо того, яким буде "кінець світу". А більш глибокі роздуми і ширші тлумачення я опублікую в самій книзі. Загалом, я не люблю поняття "кінець світу", бо, по суті , це буде не кінець як такий, а лише перехідний етап в розвитку людства і всього Всесвіту загалом. Це буде перехід від нижчого до вищого, початок нової, більш досконалої дійсності.
Апокаліпсис станеться не в зовнішньому світі, а у людській свідомості, мисленні, почуттях. Це буде не кінець світу, а початок нового, зовсім іншого життя. Але він не настане для тих, хто не зуміє до того часу сприйняти ідеали добра, любові і позитивного мислення, яких навчає Біблія, і взяти їх за основу свого розуму і буття. Для таких настане кінець.
Ви, напевне, хоч одного разу чули, що в 2012 році буде кінець світу. Якщо ні, ти Ви - феноменальний мешканець цієї планети, адже про нього насправді знають і говорять практично всі. Будь-яка згадка про кінець світу сьогодні викликає асоціації з роком 2012 і навпаки.
Справа в тому, що стародавній календар племені майя, які колись населяли Північну Америку, закінчується 21 груднем 2012 року, і багато хто вважає, що це передбачає кінець існування людської цивілізації у тій чи іншій формі.
Найпоширенішими версіями стосовно того, яким має бути кінець є зіткнення Землі з астероїдом, тектонічний розлом під Антарктикою або на дні океану, потужний спалах на Сонці, застосування терористами ядерної зброї проти населення, утворення в Андронному коллайдері чорної діри, вторгнення на Землю інопланетян, витік смертельного вірусу тощо.
Розглянемо найпоширеніші версії по черзі. Наскільки вони ймовірні і якими можуть бути їхні наслідки.
Зіткнення Землі з астероїдом, без сумніву, мало б плачевні наслідки для більшості живих організмів на планеті. Щось подібне сталося 67 млн років тому, коли на Землі загинули велетенські плазуни - динозаври. Наслідків такої катастрофи може бути два. Якщо астероїд упаде в океан, це викличе величезне цунамі близько 200 метрів висотою, яке може обігнути Землю всього лише за півгодини. Все загине у величезному потопі. Падіння на материк викличе хвилю землетрусів і підняття величезної кількості пилу в атмосферу, який осідатиме кілька років, із-за чого закриється доступ сонячного світла, повітря стане брудним і понизиться температура. Шансів на виживання у людства, тварин і більшості рослинного покрову планети практично не буде. Але на сьогодні технології і обладнання в астрономії наскільки розвинуті, що таку подію можна передбачити на кілька років наперед і вона не може статися зненацька. 21 грудня 2012 року жодне небесне тіло наближатися до Землі не буде.
Тектонічна активність нашої планети в теперішній час у десятки тисяч разів менша, ніж у часи, коли відбувалося формування планети, тому таку версію слід повністю виключити як сценарій ймовірного кінця світу.
Якщо на Сонці трапиться аномальний спалах, він підвищить енергію світлового потоку, яку отримує Земля, в кілька разів. Загибель рослин і тварин (включно з людьми) на планеті неминучий, живими залишаться лише бактерії і віруси. Але вік Сонця і характер його життєдіяльності, який зберігає стабільність протягом мільйонів років, ставлять цю теорію кінця світу під великий сумнів.
На сьогодні влада і служби безпеки багатьох країн особливо уважно пильнують за терористами по всьому світу. Жодна з терористичних груп не володіє ядерною зброєю, а тим більше, у тій кількості, яка б могла знищити людську цивілізацію. До того ж календарі майя складалися за іншим принципом - астрономічним, що ніякого відношення до можливої ядерної війни не має.
Андронний коллайдер зламався, тому цю версію відразу ж відкинемо хоча б з цієї причини. Але якщо говорити серйозно, не зрозуміло, як така теорія могла взагалі виникнути. Чорні діри - гігантські за своєю потужністю і силою утворення в космічному просторі, які поїдають цілі галактики. Шанс виникнення подібного об'єкту у атмосфері маленької планети рівний нулю.
Вторгнення інопланетян на Землю хоча виключати і не можна, стверджувати, що це станеться 21 грудня 2012 року, недоречно. Уявити, що вони неочікувано нападуть на Землю і знищать на ній все живе - це якось зовсім не логічно. Наші телескопи і радіолокаційні системи ведуть безперервні спостереження за всім, що відбувається у Сонячній системі і за її межами. Непоміченим жоден об'єкт наблизитися до Землі не зможе. До того ж, якщо дві цивілізації в галактиці дізнаються про існування одне одного, більш ймовірним виглядає налагодження контакту і вивчення один одного, а не знищення.
Загибель людства від смертельного вірусу передбачає, що він повинен викликати швидкий розвиток хвороби і стовідсоткову смертність. Навіть, якщо уявити, що такий вірус на Землі винайдений і 21 грудня він почне неконтрольовано розповсюджуватись, потрібні місяці, а то й роки, щоб він зміг охопити значну кількість людей на планеті. Ситуація проблемна, але на кінець світу не схожа.
То що ж має статися? Чи припинить існування людське життя у тій формі, яка нам відома? Чи можливо людство ввійде в деякий космічний портал або відбудеться глибоке зрушення глобальних масштабів у людській свідомості? Можливо станеться щось інше?
Якщо кінець світу і мав бути передбачений наперед, то слід звернутись до найбільш авторитетних і серйозних джерел пророцтв. На мою думку, такими є лише Біблія і твори Мішеля Нострадамуса. Будь-які інші, гадаю, не мають такого глобального впливу на людське мислення і перебіг історії людської цивілізації.
У Священному Писанні про так званий кінець світу йдеться у Новому заповіті, а також дещо у Старому - у книзі пророка Даниїла. Найбільше про "кінець кінців" розповідав Христос своїм учням, а найголовніше Він передав лише своєму улюбленому учневі - наймолодшому апостолу Іоану, який пізніше написав останню книгу Біблії - Откровення Іоана Богослова. Її ще називають "Книгою Апокаліпсису".
Про що йдеться у Священному письмі? Ісус Христос передбачив, що в майбутньому "прийде кінець". Про той час Він говорив: "Тоді скорбота велика настане, якої не було з початку світу і досі, і вже ніколи не буде" (Матвія 24:21). Бог встановив, "коли час той настане", але в Біблії чітко говориться, що вирахувати точну дату неможливо: "Про день той і годину не знає ніхто: ані янголи небесні, ані Син, а тільки Отець" (Матвія 24:36). Тож дата 21 грудня 2012 року ніякого відношення до цих подій не має.
Але Біблія чітко описує події і явища, які будуть передувати "кінцю" - війни, землетруси, голод, мори, жорстокість, насильство, злочинність, несправедливість, грошолюбство, блуд, при чому в таких, масштабах, "яких не було з початку світу і досі". Дуже схоже на той час, у який ми зараз живемо.
Але Біблія не говорить, що Земля чи людство будуть знищені. Біблійські пророцтва говорять лише про один кінець - кінець зла і нещасть, на зміну чому має прийти нова ера, коли люди почнуть жити за новими законами і принципами, основою яких будуть ідеали добра і любові: "Небо і Земля стануть новими, світ очиститься, і Бог спуститься на Землю і стане жити серед людей" (Откровення Іоана Богослова).
Пророцтва Нострадамуса чітко переплітаються з пророцтвами Біблії. Вони теж розповідають про страшний і жорстокий час, після чого наступить мир і спокій надовго.
Тому кінець світу, яким ми повинні його чекати, буде по суті своїй не кінцем, а початком, зміною одного порядку речей на інший - удосконалений. Кінець же наступить лише злим людським помислам і жорстокій реальності. Це не станеться 21 грудня 2012 року, але "час близький". Ми повинні чекати його з надією. З надією на краще життя людства і нашої рідної планети.
Апокаліпсис станеться не у зовнішньому світі, а в середині самих людей - у їхній свідомості, світосприйнятті, мисленні, почуттях. Його результатом стане не кінець всього існуючого, а різкий еволюційний стрибок людства, точніше - людського розуму. Найзвичайнісінькі люди відкриють в собі невідомі раніше інтелектуальні і творчі здібності, змінять систему цінностей, відношення до себе і навколишніх, побачать світ новими очима і за допомогою вічної і необмеженої сили Всесвіту, яка й стане рушієм цих перетворень, змінять його на краще. Апокаліпсис - це не кінець світу, це початок нового життя. Але він не настане для тих, хто не зуміє до того часу сприйняти ідеали добра і любові, яких навчає Біблія, і взяти їх за основу свого буття і мислення. Для таких настане кінець.
Може й не весь Мазепа чистий, як Христос, може й не один гріх є на його душі, але ж його ім'я серед борців, а не серед тих, хто "за шмат гнилої ковбаси" продав і "рідний край, і народ, і його будучність, і свободу".
Чи може історія нашого народу стати для нас шкідливою і небезпечною? Може, і неминуче стане такою, при спробі забути її та спотворити вигаданими міфами і фантазіями. Особливо, коли цього понад три століття домагалися наші споконвічні вороги і окупанти, нав'язуючи весь цей час українцям свою огидну маніпулятивну пропаганду. В історичній свідомості сучасного українця оселилися два паралельні світогляди - імперської великодержавності та провінціалізму в специфічній формі народного хуторянства. Імперська ідея згубно підміняє образ української самобутності міражами великодержавної могутності і нав'язує хуторянсько-етнографічні уявлення про українські традиції, які зводяться до парубків у штанях-шароварах місткістю в кілька десятків кавунів, дівчат у вишиванках, безупинно співаючих і кружляючих у хороводах, а обжерливість, судячи з неймовірної кількості, в якій поїдаються вареники, галушки, сало і горілка, піднесено в ранг національної чесноти.
Реальна історія України може розглядатися як трилер, вестерн, мелодрама, трагедія, комедія – тут присутні жанри на будь-який смак. І найцікавішими постають її головні герої, які творили цю історію і протиставляли нав'язаним ідеям образ України самобутньої, сильної і розвиненої.
Одним з таких діячів в українській історії був Іван Мазепа. В історії України Мазепа – постать, навколо якої уже три століття точаться гострі суперечки, схрещуються різні, часто протилежні думки. Його боялися й шанували, любили і ненавиділи, але байдужим не лишався ніхто. Захоплення, різке несприйняття, замовчування – такий діапазон суджень про нього. Відійшовши від історії, висловлю свою думку - після Ярослава Мудрого не було на нашій землі правителя рівня Мазепи.
Вразив і захопив європейських митців Іван Мазепа був гетьманом, чия слава ширилася далеко за межі країни, його фігура стала культовою в Європі у XVIII столітті. Про І. Мазепу писали Д. Дефо, Ф. Вольтер і О. Пушкін. Європейським поетам-романтикам Дж. Байрону, В. Гюго та Ю. Словацькому своєю шляхетною поставою І. Мазепа нагадував античних героїв. Художній образ Мазепи викорисовувався у прозі, зокрема, в оповіданні «Мазепа та його посол» шведа В. Фон Гайденштама, повісті «Мазепа» німців А. Мютцельбурга та А. Зондермана, у польських романах «Пан Гетьман Мазепа» Ф. Равіти-Гавронського та «Гетьман Мазепа, або Боротьба за корону» Б. Курхана.
Художники з різних країн цікавились образом українського гетьмана. І. Мазепа був модною темою серед французьких романтиків, які всіляко підтримували визвольні рухи та прагнення народів до вільного національного розвитку. Так, Е. Декларуа, автор картини «Свобода на барикадах», що стала символом Французької революції, присвятив гетьману І. Мазепі цілий цикл полотен. Його сучасник Т. Жеріко теж мав полотна на мазепинську тему, найвідомішим із яких є «Подолання Дніпра вплав». Образ Івана Мазепи у своїх картинах зображували Г. Верні, Л. Буланже, Е. Харпентер, Ю. Коссак, М. Геримський, Шасеріан. А Ф. Ліст присвятив нашому гетьману захлопиву симфонію «Мазепа».
Звідки такий жвавий інтерес до українського правителя з боку видатних людей Європи? Чому імпозантна особистість І. Мазепи приваблювала увагу митців Старого світу, а в Україні його постать і досі викликає неоднозначні твердження, а його вчинки належно не поціновані нащадками? Можливо, відповідь на це питання знайдеться, якщо прослідити життєвий шлях гетьмана і проаналізувати його дії і вчинки.
Рід Івана Мазепи Іван Степанович Колединський-Мазепа належав до православного шляхетського роду. Він народився у власному родинному маєтку в селі Мазепинці Київської області близько 20 березня 1639 року. Родина Мазеп належала до давнього герба «Курч», до якого належали кілька знатних родин. Одна з відмін цього герба у литовько-польській геральдиці називається «Мазепа». Про шляхетне коріння майбутнього гетьмана свідчить і частина його прізвища - Колединський, що походить від назви давнього князівства на Волині (1544 року українському шляхтичу Миколі Колединському польський король Жигмонт І на умовах військової служби подарував село на річці Кам'янці).
Двоюрідний дід І. Мазепи Федір брав активну участь у повстаннях К. Косинського та С. Наливайка, за що був страчений поляками. Батько Івана, Степан Мазепа, був білоцерківським городовим отаманом, освіченим та знатним козаком, брав участь у Переяславських перемовинах на боці Б. Хмельницького 1654 року. Мати, Марина Мокієвська, походила зі шляхетної родини, була освіченою та сміливою, патріотично налаштованою жінкою і мала великий вплив на виховання сина Івана.
Навчався у 7 країнах Європи Майбутнього гетьмана було виховано в найкращих європейських та українських традиціях, він здобув блискучу на той час освіту. Юний Мазепа навчався в Києво-Могилянському колегіумі – центрі культурного та освітнього життя України XVII ст. Тут він товаришував з майстром красного слова Ф. Прокоповичем, який пізніше присвятив йому свою драму «Володимир». Майбутній гетьман вивчив 8 мов, любив читати Тацита, Т. Лівія та Цицерона.
Далі Іван Мазепа продовжив своє навчання у накращих навчальних закладах Європи: у Польщі, Нідерландах, Німеччині Італії та Франції. Здобувши грунтовну освіту І. Мазепа став на службу при дворі польського короля Я. Казимира. Ерудованого та харизматичного юнака швидко помітили наближені короля, і згодом він вже супроводжував польського монарха у дипломатичних місіях до Західної Європи, а пізніше почав виконувати доручення у справах України. Кмітливий та розсудливий, він швидко схоплював тонкощі політики в інших державах, тож повернувся з-за кордону як людина європейських знань та поглядів.
Повернення в Україну Покинувши польський королівський двір Іван повернувся до України. Повернення додому пробудило в його душі патріотичні почуття, та Україну І. Мазепа побачив тоді руїною. За майже 20 років після визвольної війни Б. Хмельницького українські території встигли поділити по Дніпру сусідні держави. Замість єдності почався розбрат. Саме керуючись прагненням змінити таку ситуацію та вірячи у свої сили Іван Мазепа з'явився на українській політичній арені.
Правобережна Україна тоді перебувала під проводом П. Дорошенка, й І. Мазепа приєднався до його війська. Кмітливий і пильний, він швидко зробив кар'єру від командира гетьманської гвардії до генерального осавула. Він виступав як представник П. Дорошенка у перемовинах ледь не з усим зарубіжжям: з турецьким султаном, кримським ханом, бранденбурзьким електором, польським королем та московськими боярами. Та найціннішими були преговори з І. Самойловичем, який 1672 року став гетьманом Лівобережної України, адже вони відкривали шляхи до об'єднання України.
Полон у запорожців Під час чергової місії до Криму І. Мазепу захопили в полон запорожці і відправили до гетьмана І. Самойловича в Батурин. Своєю досвіченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами І. Мазепа переконав гетьмана зробити його довіреною особою. Невдовзі його обрали на посаду воєнного осавула і Самойлович навіть доручив Мазепі виховувати своїх дітей. Окрім того, Іван Мазепа здійснював дипломатичні місії та приватні візити до Москви, вивчаючи місцеві звичаї та ведучи перемовини з московською знаттю. Його природний шарм дозволив йому здобути прихильність правлячої верхівки.
За час служби у польського короля, гетьманів Дорошенка та Самойловича І. Мазепа виявив себе як чудовий військовий командир, участь у військових походах загартувала його характер і поширила про нього славу хороброго воїна. І польський король Я. Казамир, і російський цар Петро І були раді мати харизматичного І. Мазепу за товариша та компаньйона у політичних справах. Іноземні дипломатии та мандрівники постійно захоплювались його риторичними здібностями та надзвичайним розумом.
Досягнення мудрого правителя неодноразово було відзначено й тогочасними монархами різних європейських країн. Іван Мазепа мав найвищу нагороду Московської держави – орден Святого Андрія Первозванного, найвищу нагороду Речі Посполитої – орден Білого Орла, був удостоєний звання князя Святої Римської імперії, що було навищою нагородою Австрії. Іван Мазепа міг служити будь-якій країні, однак він обрав небезпечний шлях утвердження самостійної і сильної української держави.
Обрання Гетьманом Після чергового невдалого військового походу на Крим гетьмана І. Самойловича московські бояри списали поразку на козацьке військо, і гетьмана разом з козацькою старшиною поспішно заслали до Сибіру. Лівобережна Україна стала потребувати нового гетьмана і 25 липня 1687 року із чотирьох кандидатур обрали Івана Мазепу.
У статусі гетьмана Лівобережжя Мазепа отримав шанс здійснити свою мрію – об'єднати Україну. На північних кордонах Речі Посполитої вже вирувала Північна війна, польський король не міг змагатися з козацькими та народними повстаннями, і Мазепа з козацьким військом увійшли на територію Правобережжя України. Приборкавши повстання С. Палія та І. Іскри, І. Мазепа фактично став гетьманом і українських земель, що перебували під поляками.
Гетьман зумів налагодити взаємини із царівною Софією і управлінцем Московської держави князем Голіциним та їх наступником Петром І. Молодий цар вважав Мазепу своїм другом, адже часто отримував від нього корисні поради щодо управління державою та відносин із Кримським ханством. І. Мазепа також зберіг зв'язки з монархічними дворами Європи, попри заборону міжнародних контактів, зафіксованих у Коломацьких статях. Вихований на європейський манер, він, на відміну від правителів Московської держави, чудово володів світовою політичною ситуацією і цікавився культурою.
Розбудова України Щодо взаємин із підлеглими, то Іван Мазепа прагнув здобути підтримку як серед козацької старшини, так і серед звичайного люду. Гетьман захищав інтереси простих козаків та селян, регулюючи питання оподаткування та відробітку повинності.
Гетьман Мазепа був активним політиком, але не менш завзято він займався питаннями культури та мистецтва, підтримував обдарованих поетів і філософів. Сам же писав вірші, грав на музичних інструментах, чудово співав і танцював.
Як один з найзаможніших людей Європи, І. Мазепа значну частину своїх багатств виділяв на користь освіти. Гетьман усвідомлював, що майбутнє омріяної держави залежить від молодого покоління. На його кошти було збудовано колегіуми у Чернігові, Новгород-Сіверському та Харкові, а їх бібліотеки були збагачені найновішими виданнями та рідкісними рукописами. Завдяки старанням Мазепи у 1710 році Києво-Могилянському колегіуму було підтверджено найвищий на той час статус академії. Це був перший вуз на українських теренах, який нічим не поступався західноєвропейським. Тоді ж було побудовано і новий кам'яний корпус.
За час гетьманування І. Мазепи видано твори талановитих українських поетів та мислителів, зокрема А. Зарудного та Д. Туптала, а також робилися переклади зарубіжних авторів. Завдяки коштам та зусиллям українського правителя з'явилися навчальні та богослужбові релігійні книги – їх поширювали серед вірян Гетьманщини.
Іван Мазепа був віруючою людиною, тому всіма способами підтримував українську церкву. Спорудження нових церков було для нього справою честі, адже звести нову церкву означало вшанувати водночас і живих, і померлих, і святих. Його коштом було збудовано, відреставровано та оздоблено 43 церковні споруди, серед них – будівлі в Києво-Печерській лаврі, Михайлівському золотоверхому, Чернігівському Троїцько-Іллінському, Лубенському Мгарському, Батуринському та інших монастирях. Виготовлена на замовлення українського гетьмана срібна плита, оздоблена рослинним орнаментом і з гравюрою біблійної сцени поховання Ісуса Христа, і досі зберігається у вівтарі православного собору Вокресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі.
Цікавився гетьман і архітектурою. У своєму маєтку – Гончарівці – І. Мазепа спорудив палац на взірець тогочасних королівських резиденцій Європи. Це стало початком нового стилю життя, нових традицій. Гетьманський палац не зберігся, але численні архітектурні споруди часів гетьманування Мазепи доводять існування в Україні особливого стилю – українського, або мазепинського, бароко. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної казни і власні, справедливо вважаючи, що лише таким способом Україна зможе зрівнятися з Європейськими державами.
Іван Степанович Мазепа був гетьманом України 22 роки. Його особистий талант та політичний хист сприяли тому, що ці роки стали розквітом політичного, економічного та культурного життя України. Але І. Мазепа мав власні уявлення про майбутню долю своєї держави. Він хотів бачити Гетьманщину самостійною та соборною державою західноєвропейського типу.
Об'єднавши Правобережжя та Лівобережжя гетьман активно розбудовував державу і мріяв про об'єднання всіх етнічних українських земель в одних межах. Адже пожиттєвою ціллю І. Мазепи було об'єднання українських земель – Гетьманщини, Правобережної України, Запоріжжя, Слобожанщини та Ханської України в єдину Українську державу. Гетьман І. Мазепа вміло обминав царські заборони для Гетьманщини і провадив зовнішню політику своєї країни без участі російського царя. Петро І натомість сподівався повністю знищити українську автономію, проводячи імперську політику щодо українських земель.
Північна війна 1700 року розпочалася Північна війна між Московською державою та Шведським королівством за Балтійське узбережжя. Вона тривала 21 рік і прямо чи опосередковано зачепила значну частину Європи, поглинула і Україну.
Багаторічні військові дії вимагали величезних зусиль з боку Російської імперії. Цар дедалі частіше вимагав від гетьмана поставок продовольства та боєприпасів, відправлення козацьких полків у Литву, Польщу та інші зони бойових дій. Стогін та прокляття лунали на українських землях. Селяни та козаки не витримували величезного податкового тягара. Масове невдоволення викликало брутальне поводження царських воєвод, які ображали і принижували людей.
Коли шведські війська максимально наблизились до земель Гетьманщини Іван Мазепа звернувся до російського царя з проханням про військове підкріплення хоча б із 10 тисяч чоловік – Петро І відповів, що не може дати й 10 осіб. Цар хотів, щоб гетьман із своїм військом боронився самостійно. Але чи мало знову козацтво стати гарматним м'ясом для шведської армії, коли майже всі війни, що їх проводив Петро І, і так окуповувалися ціною крові українців?
Між Московською державою та Військом Запорозьким були певні домовленості, але Петро І їх порушив, посягнувши на гарантовані права та вольності Війська Запорозького. Стосунки російського царя з українським гетьманом були проблемними, адже Петро І давав мало, а вимагав багато. Жодних рівновправних стосунків між Гетьманщиною та Московською державою не було. Українські землі виявилися лише розмінною монетою у планах російського царя, який не дотримав своїх обіцянок і відмовився від їх захисту. Покинувши Івана Мазепу напризволяще, цар тим самим втратив довіру. Відтак, коли війська шведського короля Карла ХІІ зайшли на українську територію, перед гетьманом постало важливе питання: на чиєму боці виступати?
Розуміючи, що від поляків, як він сам говорив, «нема і не буде місця договорам про наші привілеї», а в разі перемоги Петра І «лиха година прийде на нас од самого царя того», Іван Мазепа у жовтні 1708 року вирішив не виступати ані на боці Речі Посполитої, ані Московської держави, а перейти на бік шведів. Іван Мазепа і Карл ХІІ уклали договір, який передбачав, що Україна «має бути вічними часами свобідна від усякого чужокого володіння». Так, Україна могла отримати захист могутньої держави, яка не мала з нею спільних кордонів, тому не могла безпосередньо впливати. Приймаючи таке рішення, І. Мазепа добре розумів всю загрозу і трагічність можливого російського панування над українцями і українськими землями, адже, звертаючись до війська і народу, говорив: «Зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство.., наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили». І був правий, адже після 1709 року наступ царизму на автономні права Гетьманщини пішов дуже швидко, причому – проводився відверто брутальними і цинічними методами.
Російська окупація України Петро І на перемовини І. Мазепи із Карлом ХІІ зреагував блискавично і наказав зайняти Батурин – гетьманську столицю. Російські драгуни пішли у наступ і з допомогою зрадників взяли місто. Гетьманська резиденція була розорена, а з його жителями жорстоко розправились. Славний та величний Батурин з усіма державними установами, з палацом гетьмана, з церквами та монастирем, з бібліотекою та колекцією зброї, про яку ходили легенди у всій Європі, - з усім тим, що за понад два десятиліття свого гетьманства створив і зібрав великий державний діяч України, було розкрадено, зруйновано дощенту і перетворено на прах і попіл.
Після зруйнування гетьманської столиці Петро І продовжив свою «криваву виставу». Як пише один літопис: «Багато старшин і козаків, запідозрених у прихильності до Мазепи.., вишукувані по домах і віддані на різні тортури: колесували, четвертували, садили на палі, а вже зовсім за іграшку вважалося вішати й рубати голови. Тортурами примушували до того, що люди самі визнавали себе винними, а вже потім їх карали смертю». Разом із жителями знищувалися міста і села. Саме так, кров'ю, террором і масовими репресіями, Петро І змусив українців залишити власного гетьмана.
Звання Гетьмана Івана Мазепу позбавили без його участі – роль українського правителя виконувало опудало, яке потім сподвижники царя Меншиков і Головін повісили на шибениці. Не менш видовищно і театрально у соборі Святої Трійці у Глухові, за присутності Петра І церковні діячі тричі оголосили І. Мазепі анафему (церковне прокляття). Анафема булла нічим іншим, як ефектною інсценізацією та булла незаконною. Адже, їй піддають лише за злочини проти віри і церкви та за умови визнання обвинуваченим своєї вини. Все, що робив Петро І, було тільки абсурдною виставою. Стає зрозумілим, що цар, не маючи змоги покарати самого гетьмана й викоренити з українського люду пошану до І. Мазепи, намагався символічно розправитися з ним. Такий вчинок не міг викликати повагу до Петра І.
Війська Карла ХІІ та Івана Мазепи були розбиті росіянами в Полтавській битві 27 червня 1709 року. Всіх полонених було страчено, а Україна виявилася потоплена у власній крові. Гетьман І. Мазепа усвідомлюючи загрозу централізаторської політики Петра І для існування Української держави, сміливо повстав проти Москви і підняв прапор національно-визвольної боротьби за свободу України, але його наміри так і не змогли здійснитись, а процес поглинання українських земель надалі тільки посилився. Петро І же і його наступники розуміли, що Іван Мазепа – це саме та постать, яка могла б бути «брендом» українців, тому так наполегливо намагалися заховати і осквернити цю особистість.
Символ українського самостійництва і державобудування Ще немало і сучасних громадян не спроможні збагнути справжню суть цієї історичної постаті, не спроможні полишити давній, нав'язаний українському народу ззовні негативний стереотип, рішуче відкинути наліплений на Мазепу ще на початку XVIII ст. російським царем Петром І та його урядом образливий ярлик «зрадника» за його святий намір відновити державну незалежність України. Оцінка дій І. Мазепи у підручниках української і російської історії буде різноманітною доти, доки Росія не подолає ностальгію за минулою імперією, що відбувається в наших північно-східних сусідів вкрай повільно. А російська історія стверджує, що будь-який українець, який насмілювався підняти прапор боротьби за незалежність своєї держави і свого народу є зрадник.
В різні часи цінували різне, Іван Мазепа ж мав такі риси, які шанувалися і тоді, і зараз: блискучу освіту, ерудованість, особисту харизму, зовнішню привабливість, щедрість, хист дипломата, керівника держави та хороброго воїна. Він був героєм картин та віршів європейських митців. Гетьман І. Мазепа віддав свою харизму, розум, сміливу й наполегливу вдачу, впевненість у своїх силах своїй Україні. Він прагнув, аби його співвітчизники жили вільно, не підкоряючись чужим законам, безвольно накинутим. Мазепі було важливо, щоб українці могли діяти у власних інтересах, не стаючи маріонеткою в чужих руках.
Чи можна вважати І. Мазепу зрадником? Так - тоді, коли він вірою і правдою служив Росії. Але така «зрада» була виправдана шляхом покори вберегти Україну від остаточної загибелі. Насправді ж, «зрада» Мазепи полягала в тому, що він задумав позбавити російського самодержавця права володіння укранськими землями. Навіть його заклятий ворог О. Меньшиков визнав, що свій перехід на бік Карла ХІІ гетьман здійснив не заради себе, а задля усієї України. Цим І.Мазепа хотів урятувати свою країну від страшної небезпеки, що загрожувала їй з боку імперії-монстра. Пізніше, історія показала, якою, насправді страшною, виявилася ця небезпека для України.
Йоган Готліб Фіхте свого часу сказав: «Горе тим народам, чию історію написали їхні поневолювачі». Саме за цим принципом Іван Мазепа виявився зрадником, як і будь-хто інший, хто коли-небудь насмілювався підняти прапор боротьби за національну українську незалежність. Сьогодні подібних героїв називать не тільки зрадниками, а й фашистами..
Та щоб не говорили, а Іван Мазепа став символом самостійництва і державобудування для українського народу, символом свободи, незалежності, духу національно-визвольної боротьби. Мазепа для нас є прикладом великих знань, таланту, харизми, європейського вибору. Будь-яка нація мала б за славу пишатися таким діячем, і багато з них поважають його і підносять до великих чеснот. А ми, потомки Великого Гетьмана і досі переймаємося дурним питанням: хто він для нас – герой чи зрадник. Це настільки великий діяч, що вороги всіма силами намагалися знищити пам'ять про нього...
До 330-річчя з Дня обрання Івана Мазепи Гетьманом України товариство "Просвіта" створило документальний фільм про славного українського правителя:
Більше про Гетьмана Івана Мазепу можна прочитати у наступній літературі:
1.Борщак І. - Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе.
2.Гусєв В., Дрожжин В. та ін. – Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ) ст.). Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети.
3.Журавльов Д. – Мазепа: Людина, політик, легенда.
4.Ковалевська О. – Іван Мазепа у запитаннях та відповідях.
5.Мацьків Т. – Гетьман Іван Мазепа у західноєвропейських джерелах 1687 – 1709.
6.Мицик Ю. – Три сюжети про гетьмана Мазепу.
7.Нартов В. – Найвидатніші гетьмани та кошові отаманани України.
8.Павленко С. – Іван Мазепа як будівничий української культури.
9.Павленко С. – Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники.
10. Поправка К., Левкова А. – Іван Мазепа.
11. Реєнт О., Коляда І. – Усі гетьмани України.
12. Сергійчук В. – Кого зрадив гетьман Мазепа.
13. Субтельний О. – Мазепинці.
14. Чугуєнко М. – Україна, яка шокує.
День відкриття Івану Мазепі пам'ятника у Полтаві став, по-справжньому, великим днем не тільки в моєму житті, а і в сучасній історії України:
У нашому занехаяному суспільстві, чомусь, популярним і модним є все протиморальне, брехливе і зле. Коли кожен другий готовий образити рідну людину чи друга заради особистої втіхи та вигоди. Чи свідомо переступити через все святе задля власної ситості і задоволення.
Все більше антиморальні цінності для багатьох людей стають пріоритетами в житті, тоді коли про добре і справедливе згадують все менше. Людина, яка втрачає душу, перетворюється на зомбовану істоту і, в кращому випадку, живе за принципом „моя хата скраю”, в гіршому – сенс прожитого дня бачить лише в чарці випивки. Це страшно...
Чому втрачаємо ми відчуття любові?
На ньому грунтується все: добро, правда, справедливість, мораль і віра. Щира любов очищає душу, зцілює її. Ми насолоджуємось красою навколишнього світу, радіємо при зустрічі з рідними і друзями, щасливі від спілкування з коханими, бо любимо всіх їх. Неважливо, яка це любов, але чим більше нею переповнене серце, тим міцнішим є собор душі.
Там, де щира любов, там не буває зради і невірності. Бо серце, яке любить, ніколи не поведе в інший бік. Інакше, то не любов, а звичка, прив'язаність, оманливе почуття, „ідентичне натуральному”.
Життя, яке у кожного складається по своєму, але протікає за спільною для всіх суттю. Світ показує нам: ось правда і чиста істина, а ось зло, яке руйнує здобуте, гальмує розвиток, і завжди веде до прірви - любов і протилежний їй бік. Дивно, що це всі знають, але живуть і далі в брехні та безчесті. Нашому суспільству потрібен хороший психолог, який би вилікував його від зневіри і пояснив сутність нашого буття.
Можливо, інколи приходиться відмовлятись від чогось, але це лише з тим, щоб у майбутньому отримати незрівнянну віддачу. Правда, добро і любов – ними маємо керуватись, на них будувати життя своє і своїх близьких. Так ми збережемо свої душі і Душу всього нашого славного людства.
