Я завжди прагнув саморозвитку. І, звісно ж, купляв і читав багато книг. І от, якщо погляну на власну бібліотеку, виявляється, що 90 відсотків з них - написані російською мовою, а видані в Білорусі!
Але починати з ненависті і заборон - це шлях в нікуди... Це - визнання своєї слабкості і безпорадності...
Тому, в тих, хто вважає, що я як українець і патріот маю визнати російську мову "мовою окупанта", хочу запитати - А що зробила моя країна за ці чверть століття, щоб я читав українські книги?
Російська мова мені дала знання, навчила мене, і я ніколи не буду ненавидіти її. Мова ні в чому не винна - вона не стріляє і не вбиває. Це мова того ж Льва Толстого, твори і істини якого, наближені до біблійних. Тому я ніколи не стану таким упередженим, як багато націоналістів сьогодні. Ми повинні мислити помірковано, не втрачаючи здорового глузду, і не кидатися з крайнощів у крайнощі.
Я також запитаю у своєї країни, а скільки українських шкіл з 1991 року було відкрито у Криму і на Донбасі, скільки українських газет там було засновано? А я впевнений, що це має прямий зв'язок до окупації.
Тому, не ненависть до російської мови повинна керувати українцями, а любов до мови своєї.
Говоріть українською, пишіть українською, популяризуйте українську. Спрощуйте умови для видавців українських і преси української. Тоді вона природнім шляхом витіснить будь-яку чужу мову з нашої країни, з нашого народу.
Але починати з ненависті і заборон - це шлях в нікуди... Це - визнання своєї слабкості і безпорадності...
Немає коментарів:
Дописати коментар