Працюючи інспектором охорони на Київській обласній митниці, мені захотілося продовжити навчання у вузі для підвищення спеціальності. Я знову став студентом юридичного факультету, заочно. Два тижні працював, два тижні мав відпочинку, тому часу вистачало.
Повністю пройшовши курс навчання, здавши усі іспити і пройшовши практику в Шишацькій прокуратурі, лишалося лише написати і здати дипломну роботу, над чим я і почав працювати. Вибравши цікаву тему, дуже хотілося написати її самому, в той час як більшість намагалися просто купити.
Все було так добре, і мрії були сповнені надій.
Та на одні з вихідних я приїхав у Шишаки. Вдома було літо, а літо на березі Псла завжди чарівне. Нічого не підозрюючи, як звичайно, сів на велосипед і помчав до річки. До неї лишалося якихось сто метрів. Раптом, відкривши очі, побачив над собою лікарів та ще кілька людей. Вони мені намагалися пояснити, що я потрапив у ДТП. Але я не вірив і нічого не розумів.
Коли вже в лікарні свідомість повернулася, я дізнався, що отримав ряд травм, несумісних з життям. Мене врятував спочатку Бог, а потім медики обласної лікарні поставили на ноги.
Але через довге лікування я втратив роботу, не зміг написати і пропустив здачу дипломної роботи, і здоров'я відчував у собі вже не те.
І хоча за 7 років після тої трагедії мені вдавалося досягати тих чи інших здобутків, я так і не зміг повернути собі того відчайдушного, впевненого і сповненого ентузіазму себе, котрий за рік до цього так уміло і натхненно, залишивши все, сповнений віри, поїхав до своєї мети.
Немає коментарів:
Дописати коментар