Навіщо ділитися власним сном? Їх зазвичай сниться багато. Але це той, який був настільки реально відчутний, що такі сни не забуваються ніколи. Це були справжні відчуття і враження, які, після пробудження, не полишали мене цілий день.
Учора було важко заснути. Якісь далекі внутрішні хвилювання переповнювали. Усі ці останні політичні події, війна, вибори виснажили кількістю негативу в інформаційному просторі. А його доводилося читати і аналізувати дуже багато. Така робота.
А в ночі приснився сон.
У сні я стояв на одній з полтавських вулиць, біля відомого у місті торгового центру. Був пізній вечір, уже зайшло сонце. Навколо прогулювалися люди. Все було спокійно і невимушено.
Раптом, побачив, як тротуаром бігли кілька маленьких дітей. Подумав, що це ж діти, їм властиво бігати, гратися. Але за ними з'явилася ще більша група дітей. Вони теж бігли, і вже здалося, що вони від когось утікають.
Поглянувши навколо, нічого не здавалося дивним. Але тут за дітьми побігли і дорослі. У повітрі стояла тиша, але ставала напруженою атмосфера навколо. Люди пробігали повз мовчки, а я дивився у той бік, звідки вони бігли, бачив лише темряву і нічого не розумів. Люди вибігали із-за усіх будинків і дерев.
Виникли відчуття - якщо наближається небезпека, то треба рятуватися. Але яка небезпека, і як рятуватися? Повз мене пробігав чоловік і я запитав: "Що сталося?" Він вигукнув: "Поглянь угору" і побіг.
У ту ж мить я побачив. Над деревами і будинками почали підійматися вогняні кулі червоного кольору. Вони лише підіймалися у небо і летіли тихо, але відразу стало зрозуміло, що на наше місто ворожі війська випустили залпи снарядів, починався справжній обстріл мирного міста, переповненого людьми. І все летіло прямо на нас.
Вогняні кулі здійнялися вгору, а потім почали візуально збільшуватися і наближатися. Я побіг у протилежний бік від них бік, за людьми.
Дорогою, поруч побачив жінку, яка стояла біля будинку і дивилася у небо. Вона теж, здалося, нічого не розуміє. Я підбіг до неї, сказав біжи за мною. І вона побігла. За спинами вже чувся свист, до розривів лишалася мить. Навколо вже нікого не було, лише ми удвох. Забігши за найближчий будинок, там побачили вхід у підвал і помчали вниз.
Ми встигли. Ми врятувалися... Але звуки від вибухів на поверхні були страшні...
Навіщо я ділюся власним сном? Бо це він був настільки реальним, що такі сни не забуваються ніколи. Це були справжні відчуття і враження, які, після пробудження, не полишали мене цілий день. І день сьогодні був уже не такий, як інші, і, навіть, відношення до життя таким, як раніше не буде.
Останній такий вражаючий сон я бачив чотири роки тому, саме у ці весняні дні. Але того разу він був іншим, абсолютно протилежним, таким, який хотілося б пережити.
Читайте також:
Немає коментарів:
Дописати коментар