Державна влада у своїх діях повинна керуватися думкою не більшості, а активної частини суспільства. Більшість не є визначальною. Якщо їм щось подобається, вони радіють. Якщо не подобається - зляться, обурюються, але нічому не противляться і нічого не змінюють. Коли влада і активна частина суспільства солідарні, тоді не буває протестів і Майданів, а країна правильно і спокійно розвивається.
Шишацька РДА відзвітувала, що за результатами опитування Міністерства економрозвитку, торгівлі та сільського господарства серед голів ОТГ і сільрад, 59,7% керівників громад підтримують продаж сг/землі.
Цікавий показник.
Справа у тому, що нерозпайовані державні сг/землі зараз активно передаються у власність місцевим громадам. Тому кожен голова ОТГ звісно ж зацікавлений у такому ресурсі, адже зможе цю землю продати і заробити.
При чому, тут відразу ж відкриються небачені можливості для корупції. Адже ціна землі не визначена і може різко коливатися. Тому, домовляючись з певними покупцями, за договором продажу в місцевий бюджет можуть перерахувати лише частину суми, а частину - хабар голові громади.
Тобто, жодної чесної конкуренції поміж покупцями. Адже у фермерів багато грошей немає, а агрохолдинги таким чином скуплять у перший же рік всю землю громад, ще й за таке сприяння збагатять керівників ОТГ.
Такого допустити у жодному разі не можна!
Поки всі бажаючі отримати у власність свою законну ділянку громадяни, поки останній ветеран АТО і ООС не отримають свою землю, продаж сг/землі громадам дозволяти не допустимо.
Місцеві громади мають залишати максимум комунальної землі у своїй власності і заробляти за ринковою ціною на здачі її в оренду. При чому, першочергове право на таку оренду повинні мати дрібні фермери, а не великі агрохолдинги.
Коли мені кажуть, що досить вже майданів і революцій, завжди наводжу приклад історії Франції - країни, до якої ці ж противники революцій, після відкриття безвізу, активно їздять фоткатися біля Ейфелевої башти, розповідаючи, як їм там подобається, і не приховують свого захоплення від того, як там живуть люди.
Запитую - а ви знаєте, як ця країна досягла свого успіху, як боролася за свободу і демократію? І мало хто насправді знає.
Так от, французи сотню років виходили на революції у XVIII-XIX століттях, аби вибороти природнє право жити гідно у своїй державі. Щоб сьогодні бути серед найпотужніших країн Європи, поруч з Великобританією та Німеччиною.
Ми - найбільша країна Європи, і маємо повне історичне право бути у ряді цих держав. Але не всі, хто володіє українським паспортом, хочуть боротися за таке становище. Багатьом і досі хочеться звичайного побутового спокою, а там - як буде, так і буде. Недолуга така позиція...
Свободу не дарують, з гідністю не народжуються. За них боряться, і здобувають у боротьбі.
Пам'ятаєте, чому зникла з європейської мапи Київська Русь? Бо втратила єдність, роздробилася на автономні князівства.
Козацтво більшість часу було поділене - одні з поляками, інші - з московитами.
Україна не може століттями побудувати міцну державу, але винні в цьому не вороги, а самі українці. Спокон віків частина рівняються на одних, частина - на інших, одні дивляться на захід, інші - на схід. І за цим ми й не бачимо самі себе, не відчуваємо себе собою, не розуміємо власної мети і напрямку свого шляху.
Наш шлях - не вправо, чи вліво, не на схід, чи захід, а вперед до власної сутності. Не за ЗЕ, чи ПЕ, а за СЕБЕ, за УКРАЇНУ!
Наша проблема - хронічна відсутність єдності. Ми пожираємо один одного. Хтось більше відкусить, потім навпаки. А в цей час країна гниє зсередини, а ми шукаємо ворогів зовні.
Не можу спокійно дивитися, як колишні виборці Зеленського і Порошенка досі кусають один одного. Досі намагаються донести один одному свою правоту, свою істину.
Вибори скінчилися. Що ви кому доводите, у чому переконуєте?
Поки чоловік з жінкою билися - сусід з їх погреба сало вкрав. Чули таке?
Не чули, бо щойно придумав. Але суть має бути всім зрозуміла.
Єднайтесь! Дружіться! Любіться!
Ворожба ще нікого в історії до розвитку й успіху не привела...
Тепер по ділу. Владу обрали на 5 років. Вибирали ви її, чи не вибирали, це - факт.
Якщо бачите позитивний рух - підтримуйте, бачите помилки - критикуйте. Бачите зраду - виходьте на Майдан. Але не гризіть один одного - це безглуздо і шкідливо.
Часто доводиться про щось думати, потім роздуми записувати. Інакше, ніяк не позбудешся цього)
Під час президенських виборів позитивними епітетами до тоді ще кандидатата, а нині Президента, я не висловлювався.
Мене й досі непокоїть його здатність захистити країну. Бо він займає найвідповідальшу посаду сучасної української історії - Верховного Головнокомандувача ЗСУ.
Друга його функція - забезпечення міжнародних відносин. Останні три місяці показали, що Україна почала програвати на більшості дипломатичних фронтів.
А от сподівання на розвиток економіки, покращення добробуту людей і країни вцілому покладаю на парламент і уряд. Бо розумію, хто за що відповідає, і що від кого залежить.
У нас нарешті запрацювала нова Верховна Рада і призначений новий Кабінет міністрів.
Найповноважнішу посаду країни - Прем'єр-міністра - зайняв 35-річний адекватний і здібний чоловік. Тому, вперше цього літа рівень моєї особистої віри у розвиток країни зріс не небачених цього року висот.
Для мене не є великим авторитетом нинішній Президент. Обурює, що головний винуватець грабунку країни, батько післямайданної корупції Аваков залишився у владі. Для мене є шоком, що Шуфріч очолив комітет свободи слова. Мені не подобається поведінка суддів, які відпускають злочинців і колаборантів одного за одним.
Я багато чого не підтримую, але вірю у свою країну.
Вірю, що реальні зміни нині ймовірні, як ніколи раніше за 28 років. І буду голосно бажати новій владі, як би я до неї не відносився, успіхів і перемог.
Інакше, маю вважати себе неадекватним.
Я подивився весь 13-годинний марафон першого засідання ноовобраної Верховної Ради. Вражання, загалом, позитивні.
Окрім згаданих Авакова і Шуфріча, були ще дві неприємності - деструктивна поведінка фракцій Опоплатформи Медведчука і Євросолідарності Порошенка.
Це - старі політикани, яких вже не мало б бути у владі, але їх ще утримала система. Сподіваюся, останній раз. Весь день першого засідання вони розкидалися лише деструктивними виступами не по суті, а лиш задля піару, затягували час, кричали і бігали по сесійній залі - все у стилі старого парламентського кодла. Огидно. Ішли б вони вже геть.
Таке ж відношення у мене і до Батьківщини. Просто цього дня вони поводили себе розумніше і стриманіше.
Маю сподівання, що зусиллями молодого уряду і молодих депутатів, незалежно з яких фракцій, Україна зробить крок вперед, зрушить з того застою, у якому знаходиться вже десять років.
У соцмережі, якщо довго спостерігати за записами й коментарями деяких людей, можна помітити те, що не відразу видно, коли спілкуєшся вживу.
Є така когорта, яких я для себе назвав "людьми, з глибоко ранимою душею". Їм все не так. Вони навколо бачать лише зраду, помічають лише негатив.
Їм все не так, навіть коли все ідеально.
Ті, хто постійно обурюються дощу, як тільки-но з'явиться сонце, будуть скаржитися на спеку.
Такий світогляд - це як пухлина у суспільстві. Вона шкодить і руйнує все навколо, бо такі люди постійно поширюють невдоволення навколо. Їм так психологічно комфортніше, коли й інші так роблять і їх підтримують.
Відповіді не у проблемах, а у відношенні до них. Коли помічати лише негатив - все життя проживеш у негативі. Розібратися б у собі, але вони цього не розуміють. Їм все не так. Їм все життя не таке.
Шкода таких людей, але й допомогти їм нічим. Змінитися вони не схочуть - їм так комфортніше.
Не можна вголос, коли це чує ворог, говорити, що ми хочемо миру. Це - безальтернативно програшна тактика.
Ворог має чути, що ми хочемо його знищити. Він повинен знати, що ми з нетерпінням прагнемо дати йому відсіч і якомога швидше хочемо дати йому по зубах.
Він повинен знати, що розмовляти з ним ніхто не буде, що той, хто зі зброєю ступив на українську землю, без зайвих запитань і попереджень, буде знищений на місці.
Окупант має боятися рипатися у наш бік. Все, що нагадує йому Україну, має заставляти його хвилюватися і тремтіти.
Шлях до перемоги - тільки такий. Миру без перемоги не буває. Спочатку перемога - потім мир. Інакшого не дано.
У душі ми хочемо миру, але вголос ворогу повинні говорити, що хочемо його безжалісно знищити.
"Донбас - це ракова пухлина, так відріжте його, киньте в рот імперії, нехай подавиться".
Це - пророчі слова Олеся Гончара, і вони дуже точно характеризують нинішню реальність.
Перефразовуючи, хочеться сказати: Відріжте той Донбас від України і киньте його в глотку Путіну, хай подавиться.
Дивлячись на нинішню ситуацію в країні, я запитую себе і інших:
- навіщо нам та територіальна цілісність?
- навіщо нам той Донбас?
- навіщо помирати за це?
- навіщо платити пенсії колаборантам, у той час, коли свої пенсіонери ледь животіють?
Позавчора снайпер рашистів застрелив двох наших хлопців - 30-річного солдата Романа Джерелейко та 33-річного старшину Олександра Бардалима, який намагався його врятувати. Олександру до звільнення залишалося 20 діб. Обох чоловіків вдома чекали 7-річні сини. За що вони померли? За оту ракову пухлину, яка гальмує всю країну?
Закрийте ви ті йо..ані блокпости, зробіть новий кордон, і давайте тою країною, яка в нас є, жити далі і розвиватися. На..уя воно оте все треба?
Результати парламентських виборів - 2019 у Донецькій і Луганській областях
Участь "партії шарія" та іншої українофобської нечисті у парламентських виборах - це не демократія. Це - ганьба українській державності. Це - несумірне приниження всієї країни, і нації загалом. Це - плювок на все, за що століттями героїчно страждали і помирали десятки мільйони українців.
У нас немає гідності. І немає свободи. Всі революції канули в лету. І всі досягнення й подвиги, завойовані боротьбою і кров'ю, розтоптані.
Важко зрозуміти й усвідомити, як можна пасти так низько українській державі. Як можна бути такими терпимими і толерантними до відвертої зневаги, до ворожості, до ненависті у свій бік?
Бог - це код. Він існував завжди у маленькому атомі.
Одного разу Він захотів створити Всесвіт. За задумом, записаним у самому Собі. Він вибухнув і розлетівся на безліч галактик.
Потім створив нас. І хотів, щоб ми були як Він.
У кожному з нас теж є цей код. Він записаний у нашій генетичній програмі
Ми створені вибухом з маленькоі іскорки, яка розлетілася речовиною, з іскорок якоі сформувалися зорі, котрі далі вибухали, розліталися, охолоджалися у холодному просторі і перетворювалися на планети.
Планета, яка найзручніше влаштувалася на сприятливий із Сонцем звязок, має можливість проростати життям.
Життя проростає з води. Але ми сторені із землі. Рослини і тварини виникли з води. А людина - з землі.
Мавпи - з води. А людина з землі.
Бог вселив у землю код, як породив людину. Це було творіння.
Сотні мільйонів років земля проростала життям. Речовина, яка вибухнула з сонця ще літала і падала кометами на землю. А коли сформувалися придатні для життя людини умови, за задумом Бога, за його програмою, планета створила людину з землі.
Ми є джерелом Задуму, записаному в окремому коді. Цей код у нас усіх з вами, Сонця, Землі і Бога - один.
Отже, нарешті закінчилася Вибори Президента. І, нарешті, можна написати останній пост на цю тему і підвести підсумки.
Уже після результатів першого туру я повністю розчарувався у цих виборах і все зрозумів. Не тому, що той чи інший кандидат набрав найбільше голосів, а тому, що в другий тур не вийшов жоден з кандидатів, якого справді потребує Україна.
Як і 2010 року, сьогодні я не ходив голосувати. Результати були настільки прогнозовані, що не варто було, навіть, витрачати час на поїздку у рідне селище.
Але, коли дев'ять років тому я не бачив значення і різниці, кого оберуть, то цього разу, бачачи певні ризики для державної безпеки, хотів щоб громадяни залишили на посаді нинішнього Президента.
Проте, так не сталося.
Люди, які бажали жити краще, тобто отримувати гідні зарплати, пенсії, платити менші тарифи і податки, їздити гарними дорогами, насправді лише віддали доступ до державної таємниці, управління армією і проведення міжнародних переговорів людині абсолютно недосвіченій, людині слабохарактерній, людині емоційно неврівноваженій. За цими критеріями з списку 39 кандидатів Зеленський був другим з кінця - гіршим міг бути лише Ківа.
Відтепер Україна опинилася перед загрозою:
- національної і державної безпеки,
- військової обороноздатності і територіальної цілісності,
- послабленнями на міжнародній арені, можливому розпаду антиросійської коаліції,
- поширенню російських впливів, пропаганди, розхитування і підриву громадянської стабільності, можливих протестів, майданів, громадянської війни і безлічі нових жертв.
- розграбування золотовалютних резервів, підвищення курсу долара, інфляції, збідніння населення, нової хвилі еміграції..
Як же цьому протидіяти, якщо найактивніша частина українців на війні, а інша - на заробітках за кордоном..
"Стоп! Що за апокаліпсис?" - скажете Ви.
Так, і будете праві. Я цього всього не хочу, і в глибині душі вірю, що цього не станеться. Просто оцінюю ризики, і хочу бути готовим.
І, до речі! Гідних зарплат і пенсій, зменшення тарифів і податків найближчим часом точно не буде - президент не має повноважень на це впливати.
А от дороги ще будуть ремонтуватися - поки працює нинішній уряд, адже на ремонт доріг цього року виділені найбільші за всю історію кошти...
P.S. Офіційно, ЦВК оголосить результати виборів до 1 травня, а інавгурація і вступ новообраного президента на посаду відбудеться не пізніше 3 червня.
Навіщо ділитися власним сном? Їх зазвичай сниться багато. Але це той, який був настільки реально відчутний, що такі сни не забуваються ніколи. Це були справжні відчуття і враження, які, після пробудження, не полишали мене цілий день.
Учора було важко заснути. Якісь далекі внутрішні хвилювання переповнювали. Усі ці останні політичні події, війна, вибори виснажили кількістю негативу в інформаційному просторі. А його доводилося читати і аналізувати дуже багато. Така робота.
А в ночі приснився сон.
У сні я стояв на одній з полтавських вулиць, біля відомого у місті торгового центру. Був пізній вечір, уже зайшло сонце. Навколо прогулювалися люди. Все було спокійно і невимушено.
Раптом, побачив, як тротуаром бігли кілька маленьких дітей. Подумав, що це ж діти, їм властиво бігати, гратися. Але за ними з'явилася ще більша група дітей. Вони теж бігли, і вже здалося, що вони від когось утікають.
Поглянувши навколо, нічого не здавалося дивним. Але тут за дітьми побігли і дорослі. У повітрі стояла тиша, але ставала напруженою атмосфера навколо. Люди пробігали повз мовчки, а я дивився у той бік, звідки вони бігли, бачив лише темряву і нічого не розумів. Люди вибігали із-за усіх будинків і дерев.
Виникли відчуття - якщо наближається небезпека, то треба рятуватися. Але яка небезпека, і як рятуватися? Повз мене пробігав чоловік і я запитав: "Що сталося?" Він вигукнув: "Поглянь угору" і побіг.
У ту ж мить я побачив. Над деревами і будинками почали підійматися вогняні кулі червоного кольору. Вони лише підіймалися у небо і летіли тихо, але відразу стало зрозуміло, що на наше місто ворожі війська випустили залпи снарядів, починався справжній обстріл мирного міста, переповненого людьми. І все летіло прямо на нас.
Вогняні кулі здійнялися вгору, а потім почали візуально збільшуватися і наближатися. Я побіг у протилежний бік від них бік, за людьми.
Дорогою, поруч побачив жінку, яка стояла біля будинку і дивилася у небо. Вона теж, здалося, нічого не розуміє. Я підбіг до неї, сказав біжи за мною. І вона побігла. За спинами вже чувся свист, до розривів лишалася мить. Навколо вже нікого не було, лише ми удвох. Забігши за найближчий будинок, там побачили вхід у підвал і помчали вниз.
Ми встигли. Ми врятувалися... Але звуки від вибухів на поверхні були страшні...
Навіщо я ділюся власним сном? Бо це він був настільки реальним, що такі сни не забуваються ніколи. Це були справжні відчуття і враження, які, після пробудження, не полишали мене цілий день. І день сьогодні був уже не такий, як інші, і, навіть, відношення до життя таким, як раніше не буде.
Останній такий вражаючий сон я бачив чотири роки тому, саме у ці весняні дні. Але того разу він був іншим, абсолютно протилежним, таким, який хотілося б пережити.
2010 року, перед виборами, на яких обрали президентом Януковича, Віктор Ющенко звернувся до народу з щирою промовою і застереженнями, у яких передбачив, що помилковий вибір приведе Україну до боргової ями у десятки мільярдів доларів, наміру відкласти європейський курс і втрати цілісності й суверенітету.
Все точно так і відбулося - кредитний зашморг МВФ, розворот від європейського курсу, війна.
Це сталося тому, що президента ніхто не хотів слухати, зомбований пропагандою народ кричав, що Ющенко винен у всіх їхніх проблемах, і бездумно обрали для себе борги, кризу і війну.
Нині ми за крок стоїмо перед точно таким ризиком, але осліплений і одурманений натовп уже прийняв рішення - він вирішив не слухати жодних застережень - він вирішив стрімко летіти бараном у стіну, і їх уже не спинити.... Читайте також: Економіка Ющенка - позитивний досвід розвитку України
