ЗАРОДЖЕННЯ КОХАННЯ

..Він не розумів, що трапилося, але відчував, як оживають відумерлі клітини. Внутрішня пульсація наближалася до свого апогею. Цього не мало бути і не могло. Але відчуття ставало все більш сильним. І помилятися в ньому вже не було сенсу. Впевнившись за багато років, що колись пережиті почуття відродити неможливо, що ця здатність назавжди втрачена, прийшло розуміння, що це таки сталося. Неочікувано і незвично. Колись він ще шукав таку можливість, але, впевнившись, що холодність перейшла в стадію вічної мерзлоти, припинив усі спроби. І ніхто не міг йому в цьому допомогти. Ніхто не викликав жодної бажаної реакції. А зараз у холоді народжувався вогонь...

Звідки це йшло, - хотілося зрозуміти. Як воно почалося? Де? Чи то в серці, чи в свідомості, чи в глибині душі... Все сплуталось. Все перевернулось. І що тепер з цим всім робити... Поміж сотень оточюючих навколо людей, ніхто навіть наблизити його не міг до того почуття. А їй вдалося.. Один погляд, одна посмішка - і цього було достатньо, щоб все, що здавалося вже неможливим, відродилося.. 

Він не був до цього готовий. Почуття, які наплинули, були вже забуті. Він звик жити без них. І, хоча в душі можливо чекав на них і сподівався, але отак зустріти їх без найменшої підготовки і очікування, було не просто. Наступив якийсь параліч свідомості. Замість радості його охопив шок. Одне лиш розуміння, яке саме це було почуття, викликало трепет. "Цього не може бути" - повторював він постійно. Але що вже було робити. Почуття жило, і життя його відчувалося...

А ще була вона. Така проста і звичайна, на перший погляд. І така сильна, що так швидко заволоділа ним. Вона так легко отримала владу над серцем і свідомістю. Одним лиш поглядом поставила на місце, однією посмішкою ув'язнила в кайдани. Як їй це вдалося? Що саме таке особливе в ній? Чим же вона захопила? По гарячих слідах він намагався знайти пояснення і відповіді на ці питання. Але було вже пізно. Кожна думка про неї надівала все нові замки на ці таємниці. А вони ховались все глибше..

Почуття, яке не можна в собі стримувати, рвалося на поверхню. Здоровий глузд ще мав місце в ньому. Він говорив про різні світи, в яких живуть серця, котрі не можуть поєднатись. Він нагадував про ті прірви, які мали місце поміж ними. Але очі закривалися і в прірву не хотіли дивитися. Почуття викликало бажання полетіти.. Назустріч вітру, від якого ставало все тепліше, і пахло на початку зими весною... І так стало очевидно - ще мить - і назад не буде шляху. А мить ця ховалася в одному погляді, в одній лиш посмішці...

(уривок, "Життя без меж" © 2012-2016)