ПІДСУМКИ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ - 2019

Отже, нарешті закінчилася Вибори Президента. І, нарешті, можна написати останній пост на цю тему і підвести підсумки. 

Уже після результатів першого туру я повністю розчарувався у цих виборах і все зрозумів. Не тому, що той чи інший кандидат набрав найбільше голосів, а тому, що в другий тур не вийшов жоден з кандидатів, якого справді потребує Україна.

Як і 2010 року, сьогодні я не ходив голосувати. Результати були настільки прогнозовані, що не варто було, навіть, витрачати час на поїздку у рідне селище. 

Але, коли дев'ять років тому я не бачив значення і різниці, кого оберуть, то цього разу, бачачи певні ризики для державної безпеки, хотів щоб громадяни залишили на посаді нинішнього Президента. 

Проте, так не сталося. 

Люди, які бажали жити краще, тобто отримувати гідні зарплати, пенсії, платити менші тарифи і податки, їздити гарними дорогами, насправді лише віддали доступ до державної таємниці, управління армією і проведення міжнародних переговорів людині абсолютно недосвіченій, людині слабохарактерній, людині емоційно неврівноваженій. За цими критеріями з списку 39 кандидатів Зеленський був другим з кінця - гіршим міг бути лише Ківа.

Відтепер Україна опинилася перед загрозою:

- національної і державної безпеки,

- військової обороноздатності і територіальної цілісності,

- послабленнями на міжнародній арені, можливому розпаду антиросійської коаліції,

- поширенню російських впливів, пропаганди, розхитування і підриву громадянської стабільності, можливих протестів, майданів, громадянської війни і безлічі нових жертв.

- розграбування золотовалютних резервів, підвищення курсу долара, інфляції, збідніння населення, нової хвилі еміграції..

Як же цьому протидіяти, якщо найактивніша частина українців на війні, а інша - на заробітках за кордоном..

"Стоп! Що за апокаліпсис?" - скажете Ви. 

Так, і будете праві. Я цього всього не хочу, і в глибині душі вірю, що цього не станеться. Просто оцінюю ризики, і хочу бути готовим.

І, до речі! Гідних зарплат і пенсій, зменшення тарифів і податків найближчим часом точно не буде - президент не має повноважень на це впливати.

А от дороги ще будуть ремонтуватися - поки працює нинішній уряд, адже на ремонт доріг цього року виділені найбільші за всю історію кошти...

P.S. Офіційно, ЦВК оголосить результати виборів до 1 травня, а інавгурація і вступ новообраного президента на посаду відбудеться не пізніше 3 червня.

СОН ІЗ ТЕМНОЇ ТИШІ

Навіщо ділитися власним сном? Їх зазвичай сниться багато. Але це той, який був настільки реально відчутний, що такі сни не забуваються ніколи. Це були справжні відчуття і враження, які, після пробудження, не полишали мене цілий день.

Учора було важко заснути. Якісь далекі внутрішні хвилювання переповнювали. Усі ці останні політичні події, війна, вибори виснажили кількістю негативу в інформаційному просторі. А його доводилося читати і аналізувати дуже багато. Така робота.

А в ночі приснився сон. 

У сні я стояв на одній з полтавських вулиць, біля відомого у місті торгового центру. Був пізній вечір, уже зайшло сонце. Навколо прогулювалися люди. Все було спокійно і невимушено.

Раптом, побачив, як тротуаром бігли кілька маленьких дітей. Подумав, що це ж діти, їм властиво бігати, гратися. Але за ними з'явилася ще більша група дітей. Вони теж бігли, і вже здалося, що вони від когось утікають.

Поглянувши навколо, нічого не здавалося дивним. Але тут за дітьми побігли і дорослі. У повітрі стояла тиша, але ставала напруженою атмосфера навколо. Люди пробігали повз мовчки, а я дивився у той бік, звідки вони бігли, бачив лише темряву і нічого не розумів. Люди вибігали із-за усіх будинків і дерев.

Виникли відчуття - якщо наближається небезпека, то треба рятуватися. Але яка небезпека, і як рятуватися? Повз мене пробігав чоловік і я запитав: "Що сталося?" Він вигукнув: "Поглянь угору" і побіг. 

У ту ж мить я побачив. Над деревами і будинками почали підійматися вогняні кулі червоного кольору. Вони лише підіймалися у небо і летіли тихо, але відразу стало зрозуміло, що на наше місто ворожі війська випустили залпи снарядів, починався справжній обстріл мирного міста, переповненого людьми. І все летіло прямо на нас.

Вогняні кулі здійнялися вгору, а потім почали візуально збільшуватися і наближатися. Я побіг у протилежний бік від них бік, за людьми. 

Дорогою, поруч побачив жінку, яка стояла біля будинку і дивилася у небо. Вона теж, здалося, нічого не розуміє. Я підбіг до неї, сказав біжи за мною. І вона побігла. За спинами вже чувся свист, до розривів лишалася мить. Навколо вже нікого не було, лише ми удвох. Забігши за найближчий будинок, там побачили вхід у підвал і помчали вниз.

Ми встигли. Ми врятувалися... Але звуки від вибухів на поверхні були страшні...

Навіщо я ділюся власним сном? Бо це він був настільки реальним, що такі сни не забуваються ніколи. Це були справжні відчуття і враження, які, після пробудження, не полишали мене цілий день. І день сьогодні був уже не такий, як інші, і, навіть, відношення до життя таким, як раніше не буде. 

Останній такий вражаючий сон я бачив чотири роки тому, саме у ці весняні дні. Але того разу він був іншим, абсолютно протилежним, таким, який хотілося б пережити.

Читайте також: 

Переможний сон

ПРЕЗИДЕНТ ЮЩЕНКО ПЕРЕДБАЧИВ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

2010 року, перед виборами, на яких обрали президентом Януковича, Віктор Ющенко звернувся до народу з щирою промовою і застереженнями, у яких передбачив, що помилковий вибір приведе Україну до боргової ями у десятки мільярдів доларів, наміру відкласти європейський курс і втрати цілісності й суверенітету.

Все точно так і відбулося - кредитний зашморг МВФ, розворот від європейського курсу, війна.

Це сталося тому, що президента ніхто не хотів слухати, зомбований пропагандою народ кричав, що Ющенко винен у всіх їхніх проблемах, і бездумно обрали для себе борги, кризу і війну.

Нині ми за крок стоїмо перед точно таким ризиком, але осліплений і одурманений натовп уже прийняв рішення - він вирішив не слухати жодних застережень - він вирішив стрімко летіти бараном у стіну, і їх уже не спинити....

Читайте також: 
Економіка Ющенка - позитивний досвід розвитку України

РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ ПОКАЖУТЬ, ЩО КОЛЕКТИВНИЙ РОЗУМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ - МАЗОХІСТСЬКИЙ І СУЇЦИДНИЙ

Судячи, з результатів опитувань і президентських рейтингів, народ України знову програв вибори за свої інтереси.

Ми підходимо до фінальної битви двох олігархічних кланів - Порошенка (кандидат Порошенко) і Коломойського (кандидати Тимошенко і Зеленський). 

Якщо говорити про Ахметова, то він залишається у виграші при будь-якому результаті. 

Отже, за таких розкладів, громадяни України вже сьогодні повинні змиритися з тим, що наступні 5 років покращень не буде. Що наступні 5 років, ймовірно, буде і гірше. 

Треба визнати, що, обираючи собі таке майбутнє, народ України - мазохіст, по-своїй психологічній суті. 

У чому причини - це серйозна тема, і відповідь на це питання можна знайти у глибокому аналізі історичних процесів останніх трьох-чотирьох століть.

Народ, який веде до фіналу битви за державне лідерство Порошенка і Коломойського, через кілька місяців почне постити в інтернеті картинки образ і зневаги до наступного президента, якщо ним стане одна з названих трьох кандидатур. Знову почнеться: "вони всі однакові", зневага, зрада і так далі...

Теоретично, все можна виправити, якщо не голосувати ні за Порошенка, ні за Тимошенко, ні за Зеленського. У списку кандидатів, є, мінімум 4 гідних кандидати очолити країну. Але наші люди не оберуть собі кращого майбутнього - наші люди люблять мазохізм, люблять терпимість, люблять знущання над собою, любить покірність і рабство. 

Наш народ - суїцидник. Його стільки століть гнобили, що він звик до такого способу життя. І якщо у натовпі з'являються 5-15% активних борців за свободу й за гідне життя, їх з'їдають свої ж канібали, які просто не хочуть нічого змінювати. Вони голосно волають, що прагнуть кращого життя, зарплат, як у Європі, але вони не допустять, щоб це дійсно сталося в Україні. Їм легше терпимо поїхати працювати у рабських умовах у Польщі, ніж будувати свою країну.

Тому, на жаль, чергові 5 років, уже можна впевнено говорити, втрачені, як для держави, так і для народу. При чому, народ сам обирає собі таку долю. 

Шкода тих 5-15 відсотків, які все розуміють, і знову змушені будуть обирати: вірити і вести у боротьбу далі, а чи, як і предки, мігрувати до США чи Канади, аби не змарнувати дані їм Богом таланти і здібності, і віддати їх хоча б на розвиток загальнолюдського блага, якщо не своєї країни...

ЧАС Х: ТЕСТ НА ЗРІЛІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Московська влада давала наказ на окупацію української території і вбивство українців!

Громадяни України Медведчук і Бойко поїхали у Москву вести перемовини з тими, хто давав наказ окупувати українську територію і вбивати українців!

Медведчук і Бойко сидять і спокійно розмовляють з тими, по чиїй вині померли близько 12 тисяч людей, ще тисячі зникли безвісти!

Домовлятися з ворогом може тільки пособник ворога!

Те, як відреагує Україна на таку зневажливу, зрадливу і злочинну поведінку цих двох колаборантів - це тест на зрілість української влади і безпекових органів. Це - тест на зрілість Української державності!

ОБРАННЯ ПРЕЗИДЕНТОМ ТИМОШЕНКО АБО ЗЕЛЕНСЬКОГО ПРИЗВЕДЕ ДО БІЛЬШ КРОВАВОГО МАЙДАНУ, НІЖ ПОПЕРЕДНІЙ

Найперша група кандидатів у Президенти, за яких в жодному разі недопустимо голосувати - це відверті патріоти Москви: Вілкул, Бойко, Тарута і їм подібні. Вони не те, що працюють за російські гроші, просто у них світогляд такий, вони так виховані, така їхня природна позиція, яку вони і не приховують. Підтримувати таких - це відвертий злочин і зрада.

А є кандидати, світогляд яких наближений до попередніх, але вони ще й "мають совість" надівати вишиванки, або змінювати свої єврейські імена на українські, аби одурманити українців повністю своїм показушним патріотизмом. Це - найбільш огидна когорта політиків, здатних відмовитися від свого рідного імені, аби отримати більше можливостей грабувати цю багату країну і обдирати цей ще повністю національно не сформований народ. 

Про них скажу кілька слів, тим більше, вони знаходяться на вищих щаблях рейтингів - спочатку штучних і нав'язаних, а тепер уже й природних, бо нав'язані спрацювали на відмінно, захопивши бездумні голови громадян цієї країни.

Здорова частина українського народу повинна зробити все можливе й неможливе, щоб ті, хто постійно чогось недорозуміють, чи піддаються маніпуляціям, не привели до влади Юлю або Вову. Бо на черговому Майдані не зрадники будуть помирати, а ті, кому доля нашої країни по-щирому болить. 

Зе-фанати, хто свідомо, а хто бездумно, але всі однаково відверто й безповоротно, штовхають країну до нових потрясінь. Це закінчиться тим, що новий Майдан в умовах війни призведе до чергових втрат території держави, чого, потираючи руки, давно очікують кремлівські окупанти, і чим, обов'язково скористаються. Якщо ж говорити окремо про Юлю, то вона сама здасть і продасть будь-який український інтерес за гарантії своїх власних вигод і свобод.

Це все можна попередити. Як можна було попередити і події 2013-2014 року, не обираючи Президентом Януковича. Здорові люди не голосували за Януковича, бо розуміли, чим це закінчиться, але нашу долю вирішила бездумна більшість, яка не вміє думати і дивитися наперед. Цього разу ця ж сама більшість збирається голосувати за такого ж бездумного кандидата. 

Кожна людина може бути по-своєму розумна і талановита, вона може бути чудовим фахівцем у своїй професії чи галузі, може бути просто поважною і доброю людиною, але якщо в неї нуль знань з історії, якщо нуль розуміння суспільно-політичних процесів, таким нічого ходити на вибори. Штовхати Україну в найскладніший історичний час до ще більших негараздів - це вже просто злочинно по відношенню до держави. 

Якщо в людини ширина світогляду не поширюється ділі сусідського паркану, треба сидіти дома. І не виносити свій мрак на вулицю, і не поширювати його скрізь навколо. 

Не хочу нікого ображати, але змушений визнати, що люди, які збираються голосувати за Тимошенко або Зеленського - це бездумні ідіоти. І немає таким ні виправдання, ні співчуття. Якщо ви не розумієте чому, перечитайте ще раз шостий і сьомий абзац.

Кожен може відноситися до мене як захоче. Мені це байдуже. Але запам'ятайте слова людини, яка задовго передбачила дуже багато подій у цій країні, від другого майдану до війни з Росією: обираючи Президентом Тимошенко або Зеленського, ви свідомо штовхаєте країну до нового Майдану і до нового витка війни! Цієї крові можна не допусти...

P.S. Стоячи у кабінці для голосування, перехрестіться і згадайте когось із знайомих воїнів, який у ту хвилину стоятиме в окопі і сподіватиметься на ваш здоровий глузд.

https://vv-ua.blogspot.com/2019/03/blog-post.html

ЩО МИ ОБИРАЄМО, І ЯКА ЦІНА ВИБОРУ

Підсумки інформаційної пропаганди, якій піддалися жителі України, жахливі. Продовжувати навіть вести дискусії пропало бажання. Потрібно, щоб охолов емоційний вогонь суспільства і осів пил наслідків.

Але, залишити все, як є, мовчки відійти - не правильно, і я не можу.

Пишу ці роздуми у блозі, а не в соцмережах. Бо соцмережі останнім часом нагадують обстановку психлікарні. Будь-які аргументи вже ні ким не сприймаються, донести щось в спокійному діалозі нічого не можливо. Кожен сліпо відстоює свою думку, а раціональну думку розуміти не бажає. Тому, нехай прочитає той, кому дійсно важливо і небайдуже...

Про політичну позицію і Президентів

2010 року, коли до фіналу виборчих перегонів вийшли Янукович і Тимошенко, я вперше на виборах не проголосував за жодного з запропонованих кандидатів, а перекреслив бюлетень. Знання і досвід підштовхували до цього, бо бачив відверте зло для розвитку країни в обох кандидатах. Минув час - і він запевнив у правильності такого вибору.

2014 року, на відміну від багатьох тих, хто сьогодні голосно кричить, що Порошенко зламав йому життя, я за Петра Олексійовича теж не голосував. Свідомо, бо розумів, що він не є тим лідером, який поведе Україну тим шляхом, який їй потрібен, і яким його окреслили Два майдани останні 10 років. Хоча сам  Порошенко створив себе, скориставшись останнім Майданом. Тим, не менше, я сьогодні більш схильний підтримати його політичну позицію, ніж позицію його противників. Я змінив свою думку про Порошенка на більш позитивну, хоча чотири роки не жалкував критики і неприязні до нього як Президента.

У той же час, багато тих, хто привели колись Порошенка до влади, сьогодні ллють на нього стільки бруду, скільки не отримував, мабуть, жоден інший керівник нашої держави. Ці ж люди, після президентських виборів, віддали свої голоси БПП і Народному фронту, які, у підсумку, й склали основу нинішньої коаліції, нинішнього уряду і призначили керівників усіх державних підприємств. Я не голосував ні за Порошенка, ні за БПП, ні за Народний фронт.

Усім в країні всі ці роки управляв парламент і призначений ним уряд.

Після (анти)конституційної реформи, Президенту залишили лише дві сфері впливу - силовий і міжнародний. Глава держави і займався саме цим - армією і дипломатією. Його діяльність об'єднувало одне - захист України від агресії Росії. Він за ці роки вдало відновив потужність армії і переконав правителів найсильніших країн світу - об'єднатися заради придушення російської агресії. І виконав це на відмінно. Паралельно, добився підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, і як наслідок - безвізового режиму. Коли українець, який вперше у житті зміг, завдяки цьому, побачити європейські країни, критикує Президента, він лукавить і дурить сам себе. Якщо ти вже такий принциповий і послідовний - сиди дома, або їздь до Росії.

Про сьогодні

Нині в Україні соціальна криза. Вона зумовлена бідністю населення. Це, у першу чергу, - низька пенсія і зарплата, високі тарифи. Це зачепило більшість громадян. У тому числі, й мене, і моїх рідних. І ми хочемо змінити це. Хочемо не виживати, а жити гідно. Кожен хоче, і я хочу.

А що потрібно зробити, щоб прийшли зміни? Зміни у нашому соціальному достатку - зарплатах, пенсіях, робочих місцях, тарифах? Потрібно змінити у владі тих, хто впливає на ці стандарти. Нам усім вже остогидли ці продажні і корумповані депутати і призначені ними міністри. Вони доводять людей до бідності і відчаю. Значить, потрібно змінювати їх!

А для цього у нас є чудова можливість уже цієї осені - обрати нові партії до Верховної Ради, які сформують новий уряд. Це - саме та можливість і той шанс, коли можна домагатися змін без Майданів і громадянських конфліктів. Найкращий Майдан - це вибори. Але ж люди, продовжуючи обирати до влади негідних людей, нав'язаних їм пропагандою, підштовхують країну до нових Майданів. Бо суспільство розвивається набагато швидше, ніж змінюється влади. І, кожного разу, люди, не отримавши бажаного, ідуть на нові протести. 

Про Вибори Президента і Верховної Ради

Сьогодні ми вибираємо Президента. Людину, яка на своїй посаді може робити лише дві речі - займатися армією і дипломатією. Не маючи жодних повноважень на зміну соціального достатку людей. Бо, президент - не Уряд, Президент - не Парламент. Тому, якщо нинішній Президент вдало справляється з оборонкою і сформував тісні міжнародні зв'язки з керівниками інших світових держав - нащо його змінювати? 

Навіщо ставити керівником армії і міжнародних відносин людину нову, слабку і боягузливу, неосвічену й недосвідчену? Навіщо, і так у складний соціальний час, додавати ще одну проблему - проблему зовнішньої агресії?

Росія, яка за останні роки показала, що вона ні з чим не церемонитися, і готова вбити скільки завгодно людей, побачивши на чолі України Зеоенського, відразу ж випробує його і вдарить по всіх фронтах. Росія тільки цього і чекала 5 років. Це те, що їй і треба від нас. Якщо ми оберемо такого президента - нова війна невідворотня!

Та, навпаки, щоб зберегти шанс на позитивні зміни у країні, шанс на покращення соціального достатку людей (зарплат, пенсій, тарифів), треба хоча б зберегти державу як таку, не дати відкусити від неї ще половину території, не дати вбити ще десятки чи сотні тисяч людей, не дати пролити нових сліз у сотнях тисяч родин!

Про Зеленського

Якщо ви прочитали все, що написано до цього, і вірите, що Зеленський здатен покращити ваше життя, підняти соціальні стандарти - будь ласка, це - ваше право. Оберіть його з своєю партією до Верховної Ради, хай він формує коаліцію, стане Прем'єр-міністром і зробить це для вас. Ніхто в Україні не бути проти покращення життя. Але навіщо його продвигати на посаду, яка ці проблеми не вирішує, навіщо ризикувати тим, що уже зроблено? А зроблено найголовніше - те, що у Харкові, Одесі, Полтаві досі не було війни...

Доля нашого достатку визначатиметься на виборах до Верховної Ради, а наше життя і свобода - на Виборах Президента у квітні. Але, помилившись зараз, осінь уже може нічого не вирішувати...

ІНТЕЛЕКТ І ГЕНЕТИКА

Генетичні особливості, які діти успадковують від батьків:

1. Інтелект не передається від батька до сина. Тобто, якщо батько геній, то його син не успадкує цих генів.

2. Ідіотизм не передається від батька до сина. Якщо батько кретин, то його син не буде таким же ідіотом.

3. Інтелект від батька може передаватися тільки дочці. І тільки наполовину.

4. Успадкувати інтелект чоловік може тільки від своєї матері, який вона, в свою чергу, успадкувала від свого батька.

5. Дочки геніїв будуть рівно наполовину розумні, як їхні батьки, але їхні сини будуть геніями. Якщо батько розумово обмежений, то дочки будуть такими рівно наполовину.

Висновки для чоловіків:

1. Щоб спрогнозувати розумові здібності свого сина, дивись на батька своєї дружини (якщо він академік, то твій син теж буде розумним).

2. Твоя дочка отримає половину твого розуму. Але і половину твоєї дебільності. За інтелектом вона 

буде ближче до тебе. Її син отримає всі твої розумові здібності. Хочеш розумне покоління - мрій про дочку.

3. Твої розумові здібності - від мами, а точніше - від дідуся.

Висновки для жінок:

1. Твій син по розуму - копія твого батька, і лаяти його "ти такий же тупий, як твій батько" - не правильно.

2. Твоя дочка по вихованню буде як ти, але по розуму як її батько. Її ж сини будуть розумовими копіями ваших чоловіків.

МРІЙТЕ ВПЕВНЕНО!

На якому б етапі реалізації своєї мети Ви не були, завжди пам'ятайте, що Ваша мрія у будь-якому разі буде втілена. 

Єдине, що Вас має хвилювати, чи зробите це Ви самі, чи хтось інший. 

Тому, в складний час, чи в мить зневіри, головне, не здатися і продовжувати впевнено йти до своєї цілі. У жодному разі, не зупинитися, бо той останній крок все-одно хтось зробить. А якщо це будете не Ви, то шкодуватимете тоді все життя. 

Тому, йдіть до мрії впевнено і до кінця! 

СОЦІАЛЬНИЙ ВИБУХ НЕВІДВОРОТНІЙ - НАМ ПОТРІБНІ СМІЛИВІСТЬ І ВІРА

Чим більше занурююся у проблеми місцевого самоврядування, тим більше бачу, що найвідповідальніші рішення по відношенню до простих людей приймають мерзотники.

Ображати людей не люблю, але коли бачу, що більшість питань залежать від тих, хто не тільки не здатен їх вирішувати, а й взагалі не має на це жодного права, це - найгуманніша характеристика таким діячам, яку можу висловити.

Ігнорування людської думки, недолуге управління і бездумні рішення стали вже буденністю нашого життя.

Замість реальної турботи про добробут людей і процвітання рідного краю, бачимо лише показушні заходи, постійні святкування незрозуміло чого і безвідповідальні нововведення, які на папері звучать гарно, а в житті людей лише створюють все нові складнощі.

Мій любий народе, досить дозволяти над собою знущатися!

Негідники, що сидите у владі тільки для розкрадання бюджетів, ідіть уже геть!

Україна стає іншою.

Розвиток суспільства випереджає рівень тої системи, яка тримала народ у своїх оковах всі ці роки. Утримувати все, як раніше, найближчим часом буде неможливо. Тому, черговий соціальний вибух невідворотній.

Не потрібно цуратися і боятися того, що ми опинилися на дні - дні соціальному, політичному і економічному. Не впавши сюди, ми б ніколи не зрозуміли, що відбувається насправді, ми б не отримали довгоочікуваної опори, без якої на майбутнє не знайшли б основи для шляху вперед і вгору.

Хочу сказати тобі приємну новину, мій народе - успіх близький і поруч!

Але він не прийде сам. Він ніколи не йде назустріч. Він чекає, чи готові ми його отримати. Він віддастся тому, хто прагнув його і заслужив.

Так здобували собі процвітання інші народи. І тільким таким є наш з вами спільний шлях. Це не є важкий шлях боротьби. Це шлях незначних зусиль, але сильної впевненості, сміливості і віри.

УРОК ПОВТОРЯТИМЕТЬСЯ ДО ТИХ ПІР, ПОКИ ТИ ЙОГО НЕ ЗАСВОЇШ

Кожен українець помітив і відчув, що в країні нічого не змінюється після кожних нових виборів. Тому що ми ніколи не мали альтернативи вже існуючій системі. Ми переставляли місцями з влади в опозицію, і навпаки, одних і тих же людей. Але суть завжди залишалася незмінна.

Так буде і наступного року, якщо ми дозволимо сьогоднішній "опозиції", яка є вчорашньою владою, завтра знову стати до влади. Очікувати змін від людей, які третє десятиліття знаходяться у державній політиці, недоречно й безглуздо.

Пам'ятаєте Сєню - Аресенія Кролика? Після Майдану він отримав шалену довіру народу, привів у парламент найбільше депутатів. Уже через рік його підтримка була на нулі. Найболючіше по карману людей вдарили різкий ріст курсу долара і збільшення ціни на газ.

Але найважливіше маєте не забувати, що саме він очолював партію "Батьківщина", поки Тимошенко сиділа в тюрмі. Вони очолювали одну і ту ж команду - між ними немає жодної різниці.

Також, пригадайте, як двічі стрімко падав курс гривні до долара за президентства Ющенка. Обидва рази це було саме тоді, коли Тимошенко ставала прем'єром. І так же само збільшувалася ціна на газ.

Не можна вестися на Юліну лапшу і стогін. Не можна вірити її обіцянкам. Президент Тимошенко - це небезпечніше, ніж Янукович і Порошенко разом взяті. Вона вже двічі програла все - дайте їй програти востаннє.

P.S. І ви вже помітили, скільки реклами Тимошенко в Фейсбуці, Ютубі, на радіо, телебаченні, бігбордах, сателітах. Вона скрізь. І це ще не розпочиналася виборча кампанія. Вона ще, навіть, не реєструвалася кандидатом. А тепер уявіть, яким буде масштаб грабунку країни при таких масштабних вкладеннях.

У ПРАВДІ - СИЛА

Найважливішими в історії є моменти істини. Тому, маючи у собі гідність і міцний стержень, потрібно займати не популярну позицію, а чесну. Потрібно відстоювати правду, навіть, якщо вона багатьом не подобається.

Часто ваші думки щодо політичного і суспільного життя у рідній країні викликають істерики і напади сказу в багатьох. Але говорити щось лише для того, щоб комусь сподобатися, не варто.

Потім, коли пройдуть роки, дуже багатьом буде соромно. Вони намагатимуться забути свої минулі судження. А вам соромно не буде. Як не соромно і сьогодні.

Кожен має знати - якщо він на стороні правди і справедливості - він переможець!

Читайте також:
Будьте єдині з правдою

КОЛИ НАЗАД ДОРОГИ НЕМАЄ. Частина 2

Частина перша

Працюючи інспектором охорони на Київській обласній митниці, мені захотілося продовжити навчання у вузі для підвищення спеціальності. Я знову став студентом юридичного факультету, заочно. Два тижні працював, два тижні мав відпочинку, тому часу вистачало.

Повністю пройшовши курс навчання, здавши усі іспити і пройшовши практику в Шишацькій прокуратурі, лишалося лише написати і здати дипломну роботу, над чим я і почав працювати. Вибравши цікаву тему, дуже хотілося написати її самому, в той час як більшість намагалися просто купити.

Все було так добре, і мрії були сповнені надій.

Та на одні з вихідних я приїхав у Шишаки. Вдома було літо, а літо на березі Псла завжди чарівне. Нічого не підозрюючи, як звичайно, сів на велосипед і помчав до річки. До неї лишалося якихось сто метрів. Раптом, відкривши очі, побачив над собою лікарів та ще кілька людей. Вони мені намагалися пояснити, що я потрапив у ДТП. Але я не вірив і нічого не розумів.

Коли вже в лікарні свідомість повернулася, я дізнався, що отримав ряд травм, несумісних з життям. Мене врятував спочатку Бог, а потім медики обласної лікарні поставили на ноги.

Але через довге лікування я втратив роботу, не зміг написати і пропустив здачу дипломної роботи, і здоров'я відчував у собі вже не те.

І хоча за 7 років після тої трагедії мені вдавалося досягати тих чи інших здобутків, я так і не зміг повернути собі того відчайдушного, впевненого і сповненого ентузіазму себе, котрий за рік до цього так уміло і натхненно, залишивши все, сповнений віри, поїхав до своєї мети.

ЖИТТЄВА ІСТОРІЯ ПРО ВІРУ І ВПЕВНЕНІСТЬ, або КОЛИ НАЗАД ДОРОГИ НЕМАЄ

8 років назад, на початку зими 2010-го, після закінчення вузу, переді мною постала дилема про подальше життя. Я сидів дома в Шишаках, роздумуючи, що робити далі, який обрати життєвий шлях, чим займатися.

Довго не вдавалося визначитися, але надзвичайно хотілося почати хоча б з чогось. Після довгих роздумів і відсутності відповідей на більшість питань, все-таки прийшло одне розуміння, яке інтуїтивно принесло в собі заряд ентузіазму і натхнення - дуже захотілося повернутися у місто, у якому провів останні 5 років, і повернувшись з якого ніяк не міг знаходити собі місця.

Це історія про живий приклад відчайдушної віри, маючи яку кожна людина зможе отримати для себе з нічого щось нове і корисне.

Перша ціль, яку собі поставив тоді - повернутися у Київ будь-якою ціною. А там - шляхів для розвитку хоч відбавляй.

Так як робив це вже не вперше, і кожного разу з тих, чи інших причин, все-одно залишав місто, тепер я вирішив не дати собі шансу повернутися. Якщо раніше спочатку назбирував коштів на житло і харчі, щоб поки знайду роботу, було як прожити, цього разу вирішив не брати з собою абсолютно нічого. Навмисно штовхаючи себе на складнощі і випробування.

Начитавшись книжок про історії реальних відчайдушних людей, які залишили все заради мети, я зібрався у дорогу.

Останній мікросумнів, який прийшов до мене, трапився на автостанції у Шишаках, де вже за кілька хвилин мав відправлятися автобус до Полтави. Коштів узяв рівно стільки, щоб дістатися обласного центру, пересісти там на потяг до Києва, і все. Коли прийшла думка, чи не роблю я дурниць, відразу прогнав її і запевнив себе, що все буде добре.

На вокзалі у Києві був уже зранку наступного дня. Купивши кілька журналів і газет з робочими вакансіями, сів у метро і поїхав до станції "Берестейської", де знаходився мій уже колишній університет. У приміщенні вузу в коридорах було багато комфортних місць, де можна зручно присісти за столиком і займатися своєю справою.

Вибравши кілька десятків оголошень, де пропонувалася робота разом з житлом, почав обдзвонювати. Під час розмов виявлялися дуже багато всіляких подробиць, яких у самих оголошеннях не писали. Майже все не підходило. А мені потрібна була робота вже сьогодні, і поселення також.

Десь аж після 16 години дня одна об'ява з усіх можливих мені дала надію. Але на завтра. Потрібно було зранку прибути за вказаною адресою в офіс підприємства на співбесіду.

Я повернувся з університету на вокзал, аби провести там ніч. День морально виснажив, а вечір тягся настільки повільно, що ледь дочекався опівночі.

Коротку радість, що вже хоча б почалася ніч, перебило бажання поїсти. У кармані лишалося 6 грн. на ранок - 2 грн. на метро, 2 грн. на маршрутку і 2 грн. без призначення. На вокзалі чай коштував 3 грн. - за цю суму можна було випити великий стаканчик. Щось у когось просити я категорично не збирався. Після години блукань знайшов таки чай за 2 грн. - це був маленький пластиковий стаканчик чаю, який тоді здався безцінним скарбом.

Зранку, зморений і невиспаний, сів у метро і поїхав на потрібну станцію на Лівобережжя. Мені там все було невідоме, бо перед цим всі 5 років провів на правому березі. Коли сів у маршрутку, у якій заплатив останні 2 грн, по дорозі виявив, що їду правильним маршрутом, але не в той бік. Це був шок. Виходячи на першій же зупинці, захотілося попросити у водія гроші назад, але не зміг наважитися на таке і просто вийшов.

Перейшовши дорогу і прийшовши на протилежну зупинку, я побачив під лавою... 2 грн! У цей момент я відчув, що маю підтримку.

Далі приїхав на підприємство. Це була охоронна фірма. Але яка саме робота мене чекає, не уявляв. Маючи за плечима строкову службу в армії, записи у трудовій книжці про 3 роки роботи в охороні Яреськівського цукрозаводу і диплом юриста, успішно пройшов співбесіду з начальником охорони.

Через півгодини ми вже їхали з ним легковиком до Бориспільського аеропорту, де мене чекала Київська обласна митниця. Коли я вийшов з авто на КПП і побачив вивіску, на який об'єкт ми приїхали, не міг повірити своїм очам. Тут мене привели у гуртожиток, видали форму (правда, довелося самому пришивати аж 4 шеврони) і о 15:00 я заступив на першу 16-годинну зміну на, як потім виявилося, найцікавіший і найвідповідальніший пост.

Коли я вийшов на роботу і стояв поруч злітної смуги аеропорту, спостерігаючи, як нею злітають і сідають літаки, ще раз згадав події останніх трьох діб і з полегшенням видихнув...

Без будь-яких підсумків чи висновків. Інколи хочеться чимось поділитися. Наприклад, такою життєвою історією, яка багато чого навчила мене особисто і можливо надихне і ще когось. Або вчергове і себе самого)

СВІТ БЕЗ ДОБРА НА ПЛАНЕТІ ДИКИХ ЗВІРЕЙ

Чим більше пізнаєш людей, то відкривається, що більшість з них ніколи не дотримуються своїх слів, не відповідають за те, що говорять і роблять, брешуть, обманюють, лицемірять, лукавлять. Неначе живуть лише для себе, не відчуваючи приналежності до близьких і суспільства... Сьогодні одне - завтра інше. Без жодних принципів, без звичайнісінької відповідальності перед найпростішими цінностями людяності і гуманності. Наче, у світі якогось дикунства. Немов не поміж людей, а звірей... Живеш - і жахаєшся. Просто втрачаєш віру, що розум і здоровий глузд здатен перемогти тут. Просто втрачаєш бажання щось добре відстоювати і, навіть, висловлюватися про це... 

Все пусте. Голови без розуму. Світ без добра. Планета без людей...